Одного разу Каульвюр, який разом із Семундом вчився у Школі Чорнокнижництва і якого Семунд у свій час позбавив від чорта, сказав своїм домашнім, що він прагне відвідати Семунда й подивитися, чи зможе він перевершити старого друга у чорній магії.
Приїхав він у Одди, так називався хутір, де жив Семунд, і постукав у двері. Семунд послав працівника довідатися, хто приїхав. Працівник нікого не побачив, повернувся й сказав, що там нікого немає. Знову пролунав стукіт. Семунд послав іншого працівника, але й той нікого не побачив, хоча всі будівлі обійшов.
Нарешті постукали втретє. Семунд підхопився й говорить:
- Видне, гість Усе-таки прагне, щоб його знайшли.
Вийшов він сам і побачив Каульвюра сина Ауртни. Друзі сердечно обнялися. Каульвюр попросив дозволу залишитися, і Семунд запросив його у будинок. Але Каульвюр сказав, що треба спочатку стриножити його коня.
- Хоч і ніяково звертатися до тебе з таким проханням, але мені було б приємно, якби ти зробив це сам, — сказав Каульвюр.
Семунд обіцяв усе зробити власноручно й пішов. Він не вертався так довго, що Каульвюр навіть здивувався.
- Ти що ж кінь стриножити не можеш? - запитав він Семунда, коли той повернувся.
- Стриножити коня справа нехитра, — відповів Семунд, — якщо б тільки я знав, де у неї ноги.
- Думаю, вони у неї під черевом, як у всіх коней, — сказав Каульвюр.
Семунд знову пішов надовго, але нам так і невідомо, чи вдалося йому зрештою стриножити той коня.
Повернувшись, він попросив гостя подарувати у будинок. Сам він пройшов уперед зі свічею й зупинився у сінях. Каульвюр праг увійти слідом, так втратив двері й ніяк не міг відшукати її. Отут і дружина Семунда вийшла довідатися, хто до них приїхав.
- Мій друг Каульвюр, — відповів їй Семунд.
Дружина здивувалася, чому він не запрошує гостя у будинок.
- Давно вже запросив, — відповів Семунд.
Тоді вона прагла сама піти за гостем, але Семунд не дозволив. Довго їм довелося чекати, Доки Каульвюр знайшов двері й потрапив у будинок. Він був сам не свій від злості й попросив господарку принести йому побільше води.
- Навіщо тобі стільки води? - поцікавився Семунд.
- Думаю, що сьогодні ввечері вона знадобиться не мені одному, — відповів гість.
Каульвюра провели у парадну кімнату, подали йому м'ясо й дали ніж. Почав він є, але ніж був тупий і нічого не різав. Тоді Семунд побрав ніж і пішов його точити. Повернувшись, він віддав ніж Каульвюру й попередив, щоб той був поосторожней — ніж тепер дуже гострий.
- Дрібниці, — сказав Каульвюр, але, відрізаючи перший же шматок, розсік тарілку, стільницю й власне коліно.
- Я ж попереджав тебе, — сказав Семунд, але Каульвюр відповів, що ця рана несмертельна, і перев'язав її.
У ті часи був звичай читати застільну молитву до й послу їжі. Тільки Каульвюр почав читати молитву після їжі, як Семунд змертвів і відкинувся на спинку стільця. Каульвюр велів сприснути його водою. Дружина Семунда так і зробила, але це не допомогло. Тоді Каульвюр підхопився й теж став бризкати на Семунда, той отямився й по наказу Каульвюра випив води.
- Я знав, що не мені одному захочеться пити нині ввечері, — сказав Каульвюр. - Не даремно я так довго шукав твої двері.
На цьому друзі припинили свої забави й здраво обговорили, хто ж з них більш знаючий у чаклунстві. Та Каульвюру довелося визнати, що Семунд осягся премудрості Школи Чорнокнижництва усе до єдиної.