Казка про королевича Хлинике й про Тоуре селянській дочці

13-09-2016, 14:52 | Ісландські казки

Жили колись у своєму королівстві король із королевою, а у самому куточку їх величезного саду жив селянин із дружиною. У короля було три сини — Хлиник, Асмунд і Сігурд. Коли королевичі підросли, вони часто відіграли на квітчастій галявині у прекрасному саду, що оточував палац.

А у селянина із дружиною була одна дочка, кликали її Тоура. Хоча вона була незнатного роду, але росла напрочуд гарної й розумної. Крім неї, дітей у сім'ї не було, і їй було нудне однієї, тому вона любила ходити туди, де гуляли королевичі, а іноді й відіграла разом з ними. Тільки вона ніколи не забувала, що повинна поводитися поштиво й скромно. Вона була така лагідна й поступлива, що нікому ні у чому не перечила, навіть якщо щось було не по ній. А коли королевичам траплялося посваритися, вона намагалася їх помирити.

Спершу королеві з королевою не подобалося, що селянська дочка відіграє з їхніми синами, але, довідавшись Тоуру ближче, вони дозволили дітям відіграти разом. Тоура довелася по душі старшому королевичеві Хлинику, який відрізнявся доброю вдачею, і вона теж полюбила його. Вони заприсяглися один одному у вірності, однак у казці нічого не говориться, було чи про той відомо їх батькам. А коли вони виросли, скоїлося ихо: пропав королевич Хлиник, і ніхто не знав, що з ним сталося.

Тоура горювала більше всіх. А у неї була родичка, стара жінка, знаюча у чаклунстві й усякої прадавньої премудрості. Ось Тоура й поїхала до неї, щоб з її допомогою довідатися, де Хлиник і як його врятувати. Спохмурніла баба, коли Тоура розповіла їй про своє горе.

- Важко довідатися, де твій Хлиник, а врятувати його й того сутужніше, — сказала вона. - Боюся, що королевич потрапив у таке місце, куди простій людині й проникнути-те неможливо.

Тим часом вона. додала, що, якщо Тоура приїде до неї на інший день, вона Усе-таки постарається дещо довідатися й дечим допомогти.

Обрадувалася Тоура й ледве дочекалася ранку. Приїхала вона знову до баби, а та їй говорить, що Хлиника викрала велетка, яка сховала його у себе у підземному царстві й прагне женити на собі. Від радості, що Хлиник живий і здоровий, Тоура кинулася на шию до баби й сказала, що зараз же відправиться у підземне царство, щоб урятувати Хлиника від злої велетки. Баба пообіцяла допомогти Тоуре, хоча й побоювалася, що після зустрічі закоханим загрожує нова розлука. Вона дала Тоуре собаку коричневої масті й веліла іти за нею, куди б та не пішла.

- А коли світло померкне, побери собаку за хвіст, щоб не збитися зі шляху, — напучувала баба Тоуру.

Дівчина сердечно попрощалася з нею й пішла за собакою. Ось навколо стало темніти, але Тоура за порадою баби побрала собаку за хвіст і продовжувала шлях. Спершу вони йшли у повному мороці, потім стало потроху світлішати, і нарешті вони прийшли у таке місце, де було світле, як на землі.

Собака привів Тоуру до величезної печери й увійшла туди. Тоура — за нею. Довго вони йшли по печері, поки не опинилися перед замкненими дверима. Двері сама розгорнула перед ними, і Тоура догадалася, що отут не обійшлося без старухиної допомоги. За дверима виявилися чисті й охайні Спокої. Тоура пройшла через них і побачила другі двері. Спокої за цими дверима блискали дорогим оздобленням. Тут на багатому ложі, під розшитою ковдрою спав Хлиник, а над його узголів'ям висів дорогоцінний меч. Ще Тоура побачила три камені — червоний, білий і чорний — і зрозуміла, що це не прості камені. Поруч із постіллю Хлиника сидів птах. Тоура розглянула всі як випливає й стала будити Хлиника, але, скільки вона його не трясла, він так і не прокинувся. Догадалася Тоура, що й це неспроста, і стала шукати містечка, де б сховатися. Знайшла вона закуточек і там причаїлася.

Незабаром за дверима пролунав гуркіт і громовий голос у сусідніх спокоях проговорив:

- Ти, сестриця, готов обід, а я піду до королевича Хлинику й запитаю, не чи прагне він на мені одружитися.

Увійшла велетка до Хлинику, наблизилася до його постелі й говорить:

- Співай, співай, мій лебідь, пробудися, королевич Хлиник!

Тільки вона вимовила ці слова, як птах запік і Хлиник прокинувся. Велетка шанобливо заговорила з ним і запитала, не чи прагне він на ній одружитися.

- Ні, не прагну, — відповів Хлиник. Потім сестра велетки принесла обід, і Хлиник поїв, хоча їжа довелася йому не за смаком. Після обіду велетка проговорила:

- Співай, співай, мій лебідь, спи-засни, королевич Хлиник!

Та Хлиник відразу заснув, а велетки пішли.

Ранком велетка розбудила Хлиника, дала йому поїсти й знову запитала, не чи прагне він на ній одружитися.

- Ні, не прагну, — відповів Хлиник. Тоді вона знову приспала його й пішла. Тоура знала, що днем велетки відправляться на полювання. Вона виждала, щоб вони відійшли подалі від печери, а потім наблизилася до постелі Хлиника й сказала так само, як говорила велетка:

- Співай, співай, мій лебідь, пробудися, королевич Хлиник!

Хлиник прокинувся, і вони кинулися один одному у обійми, а потім стали ворожити, як їм бути й що робити. Хлиник розповів Тоуре, що господарка тут старша велетка. Щодня вона міняє обличчя, приходить і вмовляє його одружитися на ній.

- Погані мої справи, — сказав він, — але, як урятуватися, я не знаю.

Та тоді Тоура дала Хлинику така рада:

- Сьогодні ввечері скажи велетці, що згодний одружитися на ній, якщо тільки вона відкриє тобі таємницю ковдри, меча й каменів. А не захоче відкрити таємницю, тоді й говорити з нею не про що.

Хлиник обіцяв виконати усе у точності, і вони ще довго розмовляли, утішаючи й підбадьорюючи один одного.

Увечері велетки повернулися додому. Старша розбудила Хлиника й знову запитала його про одруження. Хлиник подумав, подумав, а потім і говорить, що він, мабуть, одружиться на ній, якщо вона відкриє йому таємницю ковдри, меча й каменів. Не сподобалася ця умова велетці, і вона запропонувала йому відкрити таємницю тільки одного із цих предметів. Але Хлиник твердо стояв на своєму, і їй довелося погодитися.

- Ну, слухай, — сказала вона. - На цій ковдрі можна піднятися у земне царство. Меч — єдина зброя, яким можна вбити мого брата Яуднхейса. А камені чудові тим, що коли вдариш по червоному — спалахне вогонь, по білому — піде сніг, а по чорному — заюшить дощ. Та вогонь цей, і сніг, і дощ несуть смерть і не страшні лише мені, моєму братові Яуднхейсу та ще тому, хто зникне під цією ковдрою.

Вислухав усі Хлиник і говорить велетці, щоб завтра ранком вони із сестрою їхали скликати гостей на весільний бенкет — відкладати, мол, більше нема чого. Обрадувалася велетка й побігла повідомити новина своїй сестрі. Вони так скакали від радості, що печера ходуном ходила. Потім вони нагодували Хлиника й усе лягли спати. А ранком, як і було вирішено, велетки відправилися скликати на бенкет гостей.

Тільки вони пішли, Тоура скоріше розбудила Хлиника, побрали вони ковдра, камені й меч і пустилися у дорогу назад. Ідуть вони й раптом бачать: крокують їм назустріч юрби велетнів і богатирів — поспішають до велетки на весілля. Ударив Хлиник по всіх трьом каменям — і, вірно, не обдурила його велетка, — стали гості один за іншим валитися намертво, а Хлинику й Тоуре під ковдрою хоч би що. Так Хлиник і бив по каменях, поки всі велетні не полягли, а потім вони з Тоурой пішли далі.

Чи Довго вони йшли, чи коротко, про це нічого не говориться, але тільки зрештою прийшли вони у палац короля, батька Хлиника. Король із королевою обрадувалися, і відразу було вирішено, що Хлиник і Тоура скоро одружаться. Навіть день весілля вже призначили. Та ось напередодні весілля пішли Хлиник і Тоура погуляти до скель на березі моря й побачили у берега корабель. Та був той корабель увесь золочений і блискав, начебто на сонце, хоча день стояв похмурий. Хлиник дивився на нього як заворожений, а потім захотів спуститися до води, подивитися поблизу на чудовий корабель і довідатися, хто на ньому приплив. Тоура намагалася удержати його, говорила, що це — морок, але Хлиник не праг нічого слухати.

- Дурниця ти бовтаєш, — сказав він і один направився до корабля.

Спустився Хлиник до води й замилувався чудовим кораблем і прекрасною дівчиною, яка на ньому приплила. Він навіть не запитав, хто вона й звідки, а відразу запросив її у палац, тому що закохався у неї з першого погляду. Дівчина прийняла його запрошення, і вони разом пішли у палац.

Забув Хлиник свою Тоуру й розв'язав одружитися на прекрасній незнайомці. Тоуре було гірке й кривдно, але скоро вона зрозуміла, що отут не обійшлося без чаклунства: не встигнула красуня з'явитися у королівському палаці, як там стали зникати люди, і ніхто не знав, куди вони пропадають. Тоді Тоура нарядилася у чоловіче плаття, відправилася у палац до королевича Асмунду й запитала, коли буде весілля його брата Хлиника. Вона вважалася, що братові Хлиника це відомо краще, чим іншим.

- Завтра ранком, — відповів королевич Асмунд.

Після Асмунда Тоура пішла до королевича Сігурду й задала йому той же питання.

- Завтра ранком, — відповів королевич Сігурд, не довідавшись Тоуру.

Тоді вона сказала, що у неї до Хлинику важлива справа, і попросила Сігурда звести її з ним. Сігурд погодився, і пішли вони разом шукати Хлиника.

- Що потрібно цьому хлопцю? - запитав Хлиник, побачивши їх. - Мені нині не до гостей.

- Справа у мене дріб'язкове, — відповіла Тоура, — прагну довідатися, коли буде твоє весілля.

Розсердився було Хлиник за таке питання, однак відповів правду.

- А тобі не траплялося, — запитує тоді Тоура, — бачити свою наречену, коли вона думає, що її ніхто не бачить?

Хлиник зізнався, що хоч і бачить її часто, а ось так бачити не доводило. Тоді Тоура попросила Хлиника піти з нею у таке місце, звідки можна тайкома стежити за його нареченою. Хлиник погодився. Прийшли вони у Спокої по сусідству з тими, де жила красуня, і стали дивитися через щілинку у стіні. Та побачили вони огидне чудовисько.

- Яуднхейс, брат мій, принеси мені поїсти! - проговорило воно.

Та негайно з-під підлоги з'явився трьохголовий велетень і подав сестрі одного з королівських дружинників. Схопила велетка дружинника й миттю його зжерла. Подивився Хлиник на свою наречену й пішов ладь, а Тоура — за ним.

- Ну що, Хлиник, чи годиться твоя наречена у королеви? - запитала вона. - Може, поки не пізно, розшукаєш Тоуру, яка ховається десь від ганьби?

- Якби я міг її розшукати! - відповів Хлиник.

Отут Тоура побігла, переодяглася у своє плаття й повернулася до Хлинику. Він зрадів, обійняв її й зізнався, що був зачарований прекрасним баченням. Потім Хлиник попросив у Тоури ради, як йому бути, і вона веліла йому зробити вигляд, що весілля відбудеться у призначений час. Вона дала йому меч велетки, з яким ніколи не розставалася. Цим мечем він повинен буде вбити велетку, тому що інша зброя проти неї безсило. Та ще вона сказала, що сама прийде на весілля й сяде поруч із ним. Хлиник побрав меч і обіцяв виконати всі, як вона веліла.

Ранком зібрали великий бенкет, увели у Спокої майбутню королеву й посадили її поруч із Хлиником. Але незабаром прийшла й Тоура у святковому вбранні й теж села поруч із Хлиником. Наречена розсердилася, і тоді Хлиник проткнув її мечем. Випустивши страшне виття, вона впала з лави, і негайно з-під підлоги з'явився її брат Яуднхейс. Він перекинув стіл зі стравами, але Хлиник убив і його. Потім зал прибрали, приготували новий бенкет і зіграли весілля Тоури й Хлиника. Вони жили довго й щасливо, народили багато гарних дітей і нажили велике багатство.

Зараз ви читаєте казку Казка про королевича Хлинике й про Тоуре селянській дочці