Один селянин, добрий знайомий пастора Ейрика, вертався якось навесні з Ньярдвика після зимового лову риби. Їхав він верхи, кінь усю зиму тримав він при собі. По шляху він заїхав у Вохсоус до пастора Ейрику. Той вийшов на поріг, обійняв селянина й запитав, як ідуть справи. Селянин відповів, що справи йдуть неважливо — кінь за зиму охляла й погано підкована.
- Та Усе-таки тобі треба поспішати додому, — сказав Ейрик, — твоя дружина лежить при смерті, у неї вселився злий дух.
- Що ж мені робити? - злякався селянин.
Ейрик підійшов до його коня й поплевал їй на копита.
- Нічого, поїдь, — сказав він. - Кінь Доки терпить, і мені здається, що вона витривала. Як під'їдеш до комори, почуєш там лементи своєї дружини. Біжи скоріше туди, не здоровайся, а тільки скажи духу: «Ейрик з Вохсоуса прагне тебе бачити», і подивишся, що буде.
Подякував селянин за добру раду й виїхав. Кінь його біг жваво, і він поспів додому у той же день. З комори доносилися жіночі лементи. Селянин зробив усі, як йому велів пастор Ейрик. Його дружині відразу стало краще, а незабаром вона й зовсім поправилася.
У той же вечір хтось голосно постукав у будинок пастора Ейрика, він сам вийшов на стукіт і Незабаром повернувся у кімнату. У нього запитали, хто приходив.
- Так це до мене, у справі, — відповів Ейрик.
А коли селянин знову поїхав ловити рибу, він щедро віддячив пастора Ейрика за допомогу.
Якось у молодого одруженого селянина з островів Вестманнаейяр пропала дружина. Справа була так.
Одного разу ранком вона встала й, поки чоловік ще спав, пішла розвести вогонь. Селянин прокинувся й не може зрозуміти, чому дружина так довго не вертається, його навіть досада побрала. Подивився він у будинку — її ніде немає. Вийшов він на вулицю, став у усіх запитувати, однак дружина його як у воду канула. Усе селище піднялося на пошуки, але її ніде не знайшли.
З горя селянин зліг, перестав їсти, спати й з кожним днем ставав усе слабкіше — важко йому було жити, не відаючи, яка доля спіткала дружину. Люди вважали, що і його кінець не за горами, від розрад йому ставало тільки гірше. Але ось одного разу приходить до нього приятель і говорить:
- Якщо ти зберешся із силами й устанеш, я дам тобі вірна рада, як довідатися, що сталося із твоєю дружиною.
- Я с радістю це зроблю, — відповідає селянин.
- Тоді піднімайся, співай і поїдь у Вохсоус до пастора Ейрику. Уже він-те точно скаже тобі, куди подіялася твоя дружина.
Зрадів селянин добрій раді, поїв, підбадьорився небагато й відправився у шлях. Ось приїхав він у Вохсоус. Пастор Ейрик вийшов, обійняв приїжджого й запитав, яка у нього справа. Селянин розповів пасторові, що у нього пропала дружина.
- Відразу я не можу сказати, що сталося із твоєю дружиною, поживи у мене кілька днів, я постараюся тобі допомогти, — сказав пастор Ейрик.
Селянин погодився.
Пройшло дня два або три. Та ось приводить Ейрик двох білі коней — одного гарного й пещеного, а іншого худого й облізлого. Худого Ейрик велить осідлати для себе, а пещеного — для селянина.
- Ну, поїдемо, — говорить він.
- Так хіба на отакому одрі можна їхати? - здивувався селянин.
Але Ейрик зробив вигляд, начебто нічого не чув, і вони рушили у шлях. Дул сабоний вітер, хльостав дощ. Коли вони минули устя ріки, одер побіг швидше. Селянин щосили намагався поспіти за Ейриком, але той дуже скоро зник з очей. Довго селянин їхав один і нарешті під'їхав до Окружних скель. А називаються вони так тому, що стоять на границі двох округів — Ауртнесса й Гудльбринги. Ейрик був уже там. Він розкрив товсту книгу й поклав її на найбільший камінь. Як і раніше бушувала непогода, але жодна дождинка не падала на сторінки книги. Ейрик обійшов камінь проти сонця, щось бурмочучи про себе.
- Дивися уважно, зараз з'явиться твоя дружина, — сказав він селянинові.
Отут з каменів і скель вийшла безліч народу. Селянин оглянув усіх і кожного, але його дружин серед них не було.
- Немає її тут, — сказав він Ейрику. - Спасибі вам, що прийшли, і ступайте з миром, — звернувся Ейрик до прибульців.
При цих словах вони зникли. Ейрик перевернув у книзі кілька сторінок, і усе повторилося спочатку. Потім Ейрик викликав парфумів втретє.
- Ти певен, що ні у перший, ні у другий, ні втретє твоя дружина тут не з'являлася? - запитав він у селянина, коли зник останній дух.
Селянин відповів, що її точно не було.
- Нежартівлива ця справа — допомогти тобі, — сказав Ейрик, спохмурнівши. - Адже я викликав сюди всіх парфумів землі й моря, яких тільки знаю.
Потім він дістав через пазуху катехізис, заглянув у нього й вимовив.
- Викликаю подружжя з Хауюхлида!
Він поклав розкритий катехізис зверху на книгу й знову обійшов камінь проти сонця. Та відразу з'явилася подружня пара, вони несли скляний будинок, а у тому будинку сиділа дружина селянина.
- Погано ви зробили, що відняли дружину у чоловіка! - сказав Ейрик парфумам. - Ступайте до себе й надалі так не робіть. Та нехай мій гнів буде вам покаранням.
Парфуми зникли, а Ейрик розбив скляний будинок і випустив жінку на волю. Потім він посадив її на свого коня позаду, зібрав книги й праг їхати, але селянин зупинив його:
- Нехай моя дружина їде із мною, — попросив він. - Твоєму одру не звезти вас обох.
- Це ще невідомо, — відповів Ейрик, торкнув поводи, і кінь разом із сідоками зник на сході Лавового поля. Селянин теж поїхав у Вохсоус. Ейрик уже чекав його там. Уночі він уклав дружину селянина на свою постіль, а сам ліг поруч на складне ліжко.
Ранком селянин став збиратися додому.
- Нерозумно відпускати тебе одного із цією жінкою, я сам проводжу її, — сказав Ейрик.
Селянин подякував йому. Пастор Ейрик знову сіл на свого одру, посадив жінку поперед себе й рушив у шлях. Селянин поїхав слідом. Та цього разу Ейрик швидко поскакав уперед, і селянин не бачив його, Доки не доїхав до будинку. Увечері селянин із дружиною лягли спати, а Ейрик опікував їх. Три ночі він стеріг жінку й щоранку давав їй особливе питво, щоб вона згадала усе, що з нею було.
- Не даремно я пабонував ці три ночі й особливо — останню, — сказав він селянинові на прощання. - Зате відтепер твоїй дружині більше не загрожує ніяка небезпека.
Після цього пастор Ейрик повернувся до себе додому, одержавши від селянина багаті подарунки.
А ось ще один випадок, небагато схожий на попередній. Селянська пара з Ельфуса їздила якось раз на Південь у Иннесьякаупстадир. По дорозі назад вони заночували на плоскогір'я. Ранком селянин пішов за кіньми, а коли повернувся, дружини у наметі не виявилося. Шукав він її, шукав, не знайшов і поїхав додому один, сам не свій від горя. Йому порадили звернутися до пастора Ейрику.
- Поїдь додому, — сказав пастор Ейрик селянинові, — побери намет, у якому ви тоді ночували, і всі речі, які з вами були. Постав намет на те ж місце, де вона стояла, щоб кожний кілочок потрапив у колишню ямку.
Селянин виїхав і зробив усі, як йому було велено. Тоді до нього на плоскогір'я приїхав пастор Ейрик, обійшов намет проти сонця, потім увійшов усередину й попросив селянина подивитися, не з'явилася чи його дружина. Подивився селянин і бачить: іде до намету народу сила-силенна, однак його дружини серед них немає. Він сказав про цей Ейрику. Тоді Ейрик вийшов з намету, подякував парфумів і попросив їх розійтися. Парфуми негайно зникли.
- Сюди приходили всі парфуми землі, крім пари з Хердубрейда, — сказав Ейрик.
Він знову повернувся у намет, і пройшло багато часу, перш ніж з'явилася ця пара, ведучи із собою дружину селянина. Ейрик вийшов з намету й побрав у них жінку.
- Ступайте ладь і дайте цій жінці спокій, — сказав він. - Поганий це звичай — відбирати дружину у чоловіка й взагалі вести людей із селища. Обіцяйте, що старий Ейрик більше ніколи не почує про такі витівки.
Подружжя неохоче дала обіцянка й зникли, а селянин із дружиною поїхали додому. Ейрик небагато проводив їх і повернувся у Вохсоус. З тих пір злі парфуми більше ніколи не тривожили цю жінку.