Якось раз один житель півночі відправився поповнити свої запаси на Південний Мис. Він поїхав найкоротшим шляхом повз Пустище Орлиного Озера, і трапився туман з непогодою, і він заплутав і не знав, де він. Перед ним виявилися льодовики й бездоріжжя.
Нарешті, він знайшов у скелях печеру, у яку він увійшов, і подумав, що тепер усе закінчиться добре. Він зняв поклажу й дав своїм коням сіно. Потім він пішов розвідати далі й поперед себе побачив світло й почуло страшне виття.
Обійнятий жахом, він пішов розглянути ближче. Побачив він горщик на вогнищі й некрасиве дитя у поганій постелі. Він повернувся назад, розв'язав свою торбинку, побрав шматок м'яса й приніс дитині. Той почав гризти м'ясо й замовчав.
Рибалка пішов до своїх коней. Тоді вхід у печеру щось заслонило, і він злякався. Туди ввійшла величезна скесса з великою зв'язкою форелі на спині, пройшла повз коней, скинула із себе ношу куди потрапило й кинулася до дитини. Вона повернулася заспокоєна, подякувала йому за свою дитину й запропонувала йому піти ближче до тепла й поговорити. Він так і зробив.
Побрала тоді жінка цілу форель і поклала її у горщик. Він сказав їй, що вона надходить неправабоно, побрав одну форель, попатрав її й, порубавши на шматки, кинув у горщик. Вона сказала, що у неї немає нічого ріжучого; він подарував їй свій рибний ніж, і вона так йому обрадувалася, начебто той був із золота.
Коли вода закипіла, вона почастувала його фореллю й сказала, що змушено ловити рибу щодня, тому що їй більше немає на що жити.
Так він був разом з нею три ночі й потім почав збиратися у дорогу. Жінка сказала йому, що грядет сувора зима, і щоб він – коли прийдет на Південний Мис – випустив своїх коней у одному місці, яке вона вказала, і не згадував про них до Хрестового Дня, тоді він повинен прийти за ними на те ж місце.
Він зробив так і знайшов їхніми такими годованими, що не найшлося б коней товстіше, навіть якби їх годували біля будинку.