Ірвін Шоу

Ірвін Шоу – відомий американський прозаїк і драматург, який увійшов в історію світової літератури як автор книг, помічених справжнім гуманізмом, пронизаних реальним болем і переживанням за людину, впевненістю у тому, що людина, за словами У. Фолкнера, “вистоїть і переможе”. Він належав до тих письменників, які ніколи не могли пожалітися на неувагу до себе і своєї творчості. Читацький успіх для нього – явище звичне: у якому б жанрі письменник не працював – чи то роман, п’єса або коротке оповідання, – у нього майже завжди виходило майстерно і цікаво для найрізноманітніших читацьких груп.

Творча лабораторія американського романіста, новеліста, драматурга представлена дванадцятьма

Романами, десятьма збірками оповідань і кількома десятками п’єс. Дещо з цього різнобарв’я творів дійшло в перекладах до нашого читача, але по-справжньому в нашій країні цього письменника відкрили нещодавно.

Американський прозаїк і драматург Ірвін Шоу народився 27 лютого 1913 року в Нью-Йорку. Походив з єврейської сім’ї дрібного комерсанта. Рано розпочав трудову діяльність: працював на фабриці парфумів, в універсальному магазині, шкільній бібліотеці, вчителював, був водієм вантажівки і навіть гравцем професійної футбольної команди. Мужньо пройшовши ці “університети”, майбутній письменник натомість накопичив неоціненний запас

життєвих спостережень для своїх майбутніх творів.

У 1934 р. він закінчив Бруклінський коледж із званням бакалавра мистецтв і влаштувався радіожурналістом. Завжди виявляв і неабияку громадську активність. З приходом Гітлера до влади Ірвін Шоу взяв активну участь у боротьбі проти фашизму. У цій атмосфері “червоних тридцятих” відбулося формування його письменницьких поглядів і переконань. З перших кроків у літературі він заявив про себе як письменника соціального темпераменту, який уважно придивлявся до суспільних конфліктів.

У 1936 році двадцятитрьохрічний юнак дебютував антивоєнною п’єсою “Поховайте мертвих”, яка успішно була поставлена на сцені радикального театрального об’єднання “Груп тієтр”. В одному з перших маніфестів цього об’єднання (серед його керівників були відомі режисери Г. Клермен і Лі Страсберг), зокрема, наголошувалося: “Хорошою слід вважати ту п’єсу, в якій є образ або символ актуальних проблем нашого часу”. У творі автор змалював оригінальну ситуацію. Шестеро солдатів, які загинули в бою, відмовилися від поховання, не бажаючи лягати в могилу. Натомість начальство вимагало поховати загиблих за всіма правилами військового статуту, оскільки без цього, мовляв, не можна “воювати до переможного кінця”. Однак ані накази командира похоронної команди, ані умовляння священиків, ані вимоги генералів не діяли. Нарешті, генерали привели до місця поховання матерів, дружин, коханих убитих солдатів, аби з їхньою допомогою вплинути на “бунтівників”, проте й це не допомогло. У фіналі один із генералів наказав розстріляти непокірних небіжчиків із кулемета, щоб убити їх удруге.

Наступного року вийшла ще одна п’єса драматурга “Облога”, якою він відгукнувся на події громадянської війни в Іспанії. Після перших вдалих спроб ім’я письменника набуло широкого розголосу.

Коли розпочалася Друга світова війна, Ірвін Шоу відправився на фронт добровольцем, працював воєнним кореспондентом. Побачене і пережите ним лягло в основу роману “Молоді леви” (1948), який не тільки приніс автору перший великий успіх у літературі, але й став цілою епохою в історії американського роману. Цей твір поставив ім’я Шоу поряд з такими видатними письменниками, як Н. Мейлер, Дж. Джонс, К. Воннегут. їх усіх об’єднали твори про Другу світову війну.

“Молоді леви”. Події в романі відбувалися у Німеччині та США в період з 1938 до 1945 р., але значну увагу автор приділив і бойовим діям у Франції, Північній Африці, Італії. Серед численних образів твору вирізнялися три головні постаті: американці Майкл Вайтекер і Ной Аккерман та німець Христіан Дістль. їхні сюжетні лінії розвивалися паралельно, а долі були сповнені глибокого символічного значення.

Переконаний антифашист І. Шоу викрив людиноненависницьку теорію та практику. Христіан Дістль – нацист (хоча замолоду він деякий час був комуністом, це було відомо гестапо і заважало його військовій кар’єрі). Він воював у лавах вермахту, брав участь у французькій кампанії 1940 р., потрапив у Північну Африку, де отримав поранення, потім опинився в Італії. Дістль значною мірою нагадував свого командира Гарденбурга, котрий уособлював нацистське варварство. “Ми зможемо процвітати тільки тоді, коли вся Європа буде жебракувати”, – один із його постулатів. Автор простежив, як насильство, грабунки, жорстокість розклали вермахт зсередини.

Письменник критично поставився і до американської армії, показавши некомпетентність деяких офіцерів, їхню зараженість гендлярським духом, нерозуміння ними характеру та смислу антифашистської боротьби. Майкл Вайтекер – театральний режисер, який бачив фальш існування багатьох людей свого кола. Внутрішнє сум’яття не полишило його і тоді, коли він був мобілізований до війська. Спочатку герой намагався, скориставшись знайомствами, отримати тепле містечко. Але поступово в його світовідчутті відбулися грандіозні зміни. На фронті герой став переконаним антифашистом.

Драматичною була доля і третього героя роману – Ноя Акермана. Інтелігент, єврей, він зустрівся в армії з антисемітизмом деяких офіцерів та солдатів – південців. Але спроби налагодити стосунки з товаришами по службі не дали ніяких результатів. Коли в нього викрали із сумки десять доларів, які він хотів надіслати дружині, Ной вирішив покласти край образам і знущанням. Герой почергово викликав десятьох своїх кривдників битися навкулачки. Після кожної бійки він із синцями і травмами йшов до шпиталю, щоб, одужавши, вступити в черговий двобій. Ной захищав свою людську гідність, бажаючи, щоб “з кожним євреєм поводилися так, наче він важить двісті фунтів”. Саме з образом Ноя Акермана пов’язаний глибинний гуманістичний пафос роману. У фіналі твору де розкриті події весни 1945 р., останні дні “третього рейху”, сюжетні лінії трьох героїв перетнулися. Американці вступили на територію концтабору, в якому в’язні здобули свободу, ліквідувавши охорону. Христіан Дістль сховався від розплати в лісових хащах. Там він, випадково зустрівши двох друзів, убив Акермана. Переслідуючи Дістля, Вайтекер помстився за смерть друга. У романі, насиченому багатьма драматичними перипетія – ми, автор порушив важливі етичні проблеми становлення особистості, змалював крах ліберальних ілюзій, аморальність фанатизму і масового психозу.

У важкий для Америки час “холодної війни” І. Шоу залишився відданим прогресивним ідеалам. Його романи 50 – 60-х років XX ст. розкуповувалися з шаленою швидкістю, але в основному залишалися слабкими копіями, які не йшли ні в які порівняння з гучним дебютом 30-их років і тими великими сподіваннями, які на нього покладали. Щось розладналося в творчому житті письменника після “Молодих левів”, і, хоч до самого кінця І. Шоу працював із завидною постійністю, випускаючи книжку за книжкою, йому вже не судилося знову віднайти ту соціальну проникливість і той непідробний драматизм конфліктів, які так приваблювали в його перших творах. Важко сказати, що стало головною причиною цього художнього зубожіння. Може, прозаїк просто надто рано вичерпав можливості свого таланту або ж, прагнучи здобути успіх у читачів, віддав належне штампам комерційної літератури, покладаючись на сюжетну захопливість і мелодраматизм. Та й сам письменник, на жаль, був схильним судити про свої книжки передусім з комерційного успіху, а не зі справжньої літературної значущості.

Переломним для І. Шоу став 1970 рік, коли світ побачив роман “Багач, бідняк” – своєрідний пролог до нового, мабуть, самого плідного етапу в творчій біографії митця. Цей твір став початком дилогії про родину Джордахів, продовженої через сім років романом “Злидар, злодій”. Значення найкращих книжок романіста, створених ним наприкінці творчого шляху, визначалося тим, що письменник зумів побачити і розкрити риси, характерні для розуміння соціальних і моральних суперечностей сучасного американського життя.

“Вечір у Візантії” (1973) – роман, що став достовірним свідченням кризи ідей і цінностей, яку пережило американське суспільство. Події в творі описані під час Канського кінофестивалю. У центрі розповіді – голлівудський кінорежисер Джесс Крейг, який перебував у стані гострої творчої кризи. Його переслідувала жорстока доля, яка ніби мстила за те, що він не зумів і не захотів пристосуватися до існуючих порядків і моралі, не навчився – та, напевне, ніколи і не навчиться – жити за інерцією, приймаючи життя таким, яким воно було. На героя чекало моральне випробування, яке він з гідністю витримав. Передаючи атмосферу фешенебельного курорту, веселощів та розкоші, нігілістичної вседозволеності у гонитві за насолодою, Шоу створив настрій “занепаду”, внутрішньої порожнечі, що уразили культуру Заходу.

17 травня 1984 року в м. Давосплац (Швейцарія) прозаїка не стало. Для сучасного читача Ірвін Шоу – спостережливий реаліст, що зумів дати відповідь на “прокляті питання”, які висунула реальність Америки і – ширше – сучасного Заходу.

Скотт Фіцджеральд свого часу підмітив, що в кожного письменника була, як правило, одна – єдина історія, яка перефразовувалася ним багато разів. Тема складного людського життя і марно розтраченого часу – та сама “одна історія” Шоу, яка розкрита автором у багатьох романах, але в різному змалюванні. Не виключенням став і один з найкращих творів прозаїка – “Багач і бідняк”.

“Багач і бідняк”. У романі письменник створив широку панораму життя американського суспільства майже за три десятиліття, починаючи з кінця Другої світової війни і до 70-х років. Шоу простежив долю двох поколінь родини Джордахів, показав величезну владу грошей, яка значною мірою й визначила стосунки між людьми. Понад усе романіста непокоїла загроза деградації суспільства, яке жило лише матеріальними цінностями. Відтак Ірвін Шоу розкрив дві життєві позиції, дві філософії: конформістська була пов’язана з образом Рудольфа, який став багатим; бунтарство, незгоду із загальноприйнятими нормами уособлював Том, якому судилася бідність.

Герої роману – типові американці, які так і не зуміли реалізувати “типово американське” сходження (терпіння і праця принесуть гроші, а з ними і щастя) до сяючих вершин блаженства: виходило, погано працювали, не проявляли ініціативи. Типовий американець для письменника – людина, яка не пам’ятала рідних і намагалася швидше забути своє минуле, щоб воно не заважало теперішньому і майбутньому. У цьому розумінні типовою американкою стала Мері Джордах, дружина Акселя, вихована у притулку для підкинутих дітей.

Типовий американець – людина без коріння. Таким був Аксель Джордах, голова родини, який у 20-ті роки розпрощався з Німеччиною і переїхав до США, щоб спробувати щастя на новому місці. Ним заволоділа “американська мрія” – швидко розбагатіти. Аксель розпочинав з нуля і назбирав грошей на купівлю булочної-пекарні, але ні матеріального благополуччя, ні простого житейського спокою йому досягти не вдалося. Розпочавши з надії, він закінчив страхом і ненавистю, що призвело до самовільної смерті героя. Він поклав отруту в одну з булочок останньої в житті випічки.

Автор висловив у творі головну думку: не повезло батькам – обов’язково повезе дітям. Старший син Джордахів, Рудольф, шанобливий, вихований у повазі до правил і умовностей, які діяли в суспільстві. Його першочергове завдання – пристосуватися до примхливих умов дійсності і змусити їх працювати на себе. “У Рудольфа, – читаємо в романі, – був єдиний талант – усім подобатися. Він свідомо намагався усім подобатися, йому доводилося докладати багато зусиль, щоб мати гарні стосунки з людьми, робити вигляд, ніби вони його цікавлять. Ні, вміння подобатися – це не справжній талант, думав він, тому що в нього не було близьких друзів і взагалі, якщо бути відвертим, він не надто вже й любив людей”.

Повною протилежністю йому став молодший син Акселя – грубіян Том, який дуже погано вчився, не допомагав батькам по господарству, не думав про кар’єру і якщо в чомусь і проявив себе, то це в мистецтві кулачного бою. Натомість “батьківська надія” – Рудольф заздрив безпутному молодшому брату, який жив так, як йому того хотілося, і не зважав ні на чию думку. Неодноразово Том потрапляв у різні неприємні ситуації. За чергову його проказу – замах на “незаплямовану репутацію” юних дочок банкіра Чейса – Аксель Джордах змушений був віддати завітні п’ять тисяч доларів, які він збирав на навчання Рудольфа в коледжі. Саме в таку суму банкір оцінив кривду, яку заподіяв “брудний розтлитель” Том шанованій родині. Отже, перший закон політекономії роману: бідний повинен платити багатому.

У житті Джордахів вже не вперше важливу роль відігравали гроші, отримані нечесним шляхом. Кожна така фінансова операція – це злочин. Кримінальний – вбивство Акселем англійця в Гамбурзі, що дало можливість заробити перший капітал для купівлі булочної. Або моральний: Гретхен, сестра Рудольфа і Тома, заробила необхідні їй вісімсот доларів для поїздки до Нью-Йорка, ставши коханкою свого боса Тедді Бойлана. Бойлан також оплатив і навчання Рудольфа, який мало не втратив шанс на вищу освіту через “подвиг” Тома. Том же повернув витрачені на нього п’ять тисяч шляхом звичайного шантажу – впіймав за руку багатого члена спортивного клубу для джентльменів, коли той оббирав гаманці своїх партнерів. Він просто скористався із вдалого збігу обставин: його жертвою стала нещасна людина, клептоман, який не хотів, а крав. Йому не потрібна була його здобич, він і так був багатим, але, і письменник підводить до цього читача, його “хвороба” – це породження соціальної системи, за якою людина бажала лише матеріального благополуччя.

На сторінках роману Шоу зобразив життя таким, “яким воно було”, з усіма його вадами і недоліками. І це не випадково, адже сам письменник – мораліст, навіть моралізатор, який суворо засуджував не тільки цей світ, а й тих, хто його населяв. Неправедні вчинки і заплямовані гроші переслідували героїв роману як рок, фатум. За вбивство англійця Аксель Джордах отримав сповна – волею автора він покінчив життя самогубством. Поплатилася і Гретхен за свої вісімсот доларів. Одна справа – “вчинити гріх” у пориві пристрасті і зовсім інша – віддатися за холодним розрахунком. Покарання – невдалий шлюб, потім безглузда смерть другого чоловіка, коханого і талановитого, несправджені мрії про сцену, про велике мистецтво…

Не виручило і Рудольфа його вміння ладити з людьми і справляти на усіх враження благородної людини. Собі на лихо, він сподобався психічно неврівноваженій Джин, яка виявилася багатою спадкоємицею. Але шлюб багатої дівчини і перспективного чоловіка, який отримав освіту і шанс на кар’єру, завдячуючи грошам багатія Бойлана, не став щасливим. Професійне вміння Рудольфа спілкуватися з людьми не врятувало їх сімейного союзу. Через не респектабельність дружини провалилася кар’єра Рудольфа – мера. Через Джин загинув і Том, виручаючи свою невістку з чергової п’яно-скандальної історії. Місцем і безпосередньою причиною загибелі Тома стала його яхта, бо в основі суми, на яку вона була придбана, – ті самі п’ять тисяч, що свого часу він виманив у багача – клептомана.

В основу роману покладена нехитра аналогія: суспільство – це родина, родина – це суспільство в мініатюрі. Головну відповідальність за долі своїх героїв Ірвін Шоу все ж поклав на Світ Найбагатших. Автор довів: усе, що пересікалося із цим світом, підпадало під страшну загрозу. Герої роману “Багач і бідняк” із категорії тих, хто сам себе “зруйнував”. У гонитві за хибними цінностями вони залишились ні з чим.

І. Шоу плідно працював і в царині новелістики. У 50-60-ті роки він створив чимало прекрасних зразків “малої прози”. Новели письменника вирізнялися вишуканістю стилю і точністю характеристик – і психологічних, і соціальних. Перша збірка його новел “Матрос з “Бремена” побачила світ у 1940 році. За нею вийшли “Ласкаво просимо у велике місто” (1942), “Акт довіри” (1946), “Яскрава компанія” (1950) та інші, які в 1982 році були опубліковані “Повним зібранням оповідань”.

Видатного прозаїка навряд чи можна віднести до когорти реформаторів, швидше до числа тих письменників, які, беручи уже готові моделі, відточували до ідеалу все те, що було створене попередниками. Шоу писав свої новели під впливом Е. Хемінгуея, використовуючи метод “об’єктивного змалювання” для передачі нюансів психології героя, прагнучи до лаконізму, підтексту, недомовок. У кращих оповіданнях прозаїка любов до простих американців поєднана з переживанням за їхній ілюзорний спосіб життя з дрібними турботами, трафаретними вчинками, думками, орієнтирами.

Герой оповідання “Коло світла” Бауман – цілком успішний бізнесмен і, на перший погляд, щасливий сім’янин. Але сам він, не дивлячись на всі свої ділові перемоги, нещасливий і самотній, позбавлений людського тепла й розуміння. Його “зразкова дружина” не могла зрозуміти, що відбувалося в душі чоловіка: “Живий він чи помер, яка різниця? Її значно більше цікавило, чи купить вона в наступному році зелені штори для вітальні”. З давніх-давен американці вірили, що гроші і щастя – це слова – синоніми. Головний герой на особистому досвіді переконався: матеріальний комфорт не вбереже від проблем, а скоріше вкаже на дефіцит того, що неможливо купити за гроші, – справжньої людяності, тепла, любові. Бауман любив заглядати в чужі вікна, сподіваючись там знайти справді щасливих людей: “Невже все життя – просто пустий номер?”. Ці слова стали лейтмотивом оповідання. Герой твору був із категорії тих, хто “сам себе руйнував”. Погнавшись за хибними цінностями, він залишився ні з чим.

Час визначив і помилки Ірвіна Шоу, і цінність його творчого доробку як художника, котрий із глибокою проникливістю відобразив складність людського життя і ті нові конфлікти, що висунуло XX ст.

– напруженість інтриги, струнка логіка фабули, сентиментальні кульмінації;

– час дії переданий за допомогою особливих прикмет;

– проблеми творів визначені реаліями життя Америки;

– дослідження соціальних і моральних суперечностей дійсності;

– показ нещасливого життя американців і марно розтраченого ними часу;

– герої – характери поставлені в умови морального випробування;

– трагізм світовідчуття і мужність персонажів;

– витонченість стилю і точність характеристик (психологічних і соціальних);

– застосування методу “об’єктивної оповіді”;

– використання елементів гротеску.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Ірвін Шоу

Categories: Твори з зарубіжної літератури

Links