Жив колись на світі досить гідний король, і була у нього дочка-красуня, інший такий і не знайдеш. Але зате вуж гордячка гірше Люцифера: жодного короля або принца не погоджувалася собі у чоловіки брати. Батько просто утомився від неї й розв'язав востаннє запросити у палац усіх знайомих

Герой з героїв, славний воїн прадавнього Ульстера, перший серед воїнів Червоної Галузей короля Конхобара, безстрашний уладський пес — так називали Кухулина його друзі й вороги.

Та був ще тільки один воїн у п'ятьох королівствах прадавньої Ірландії, або, як тоді говорили, — у Ерине,

Молли Роу Раферти була нащадком — я маю на увазі дочкою — того самого старого Джека Раферти, який прославився тим, що завжди носив капелюх тільки на голові. Та й уся сімейка його була із чудностями, що вуж вірно, те вірно. Так усе вважали, хто знав їх гарненько. Говорили навіть — хоча ручатися, що це щира правда, я не стану, щоб не збрехати вам, — начебто якщо вони не надягали черевиків або там чобіт,

У один сонячний День — те був не простий День, а свято, самий улюблений у Ірландії весняне свято — Благовещенье — уздовж живоплоту по сонячній стежці проходжувався молодий хлопчик. Кликали його Том Фитцпатрик. Гуляючи по полю, він раптом почув неголосне тук-тук, тук-тук,

Джек Догерти жив у графстві Клер, на самому березі моря. Джек був рибалкою, як і його батько й дід. Як і вони, він жив зовсім один, не вважаючи дружини, і завжди на одному місці. Люди не переставали дивуватися, тому це сім'я Догерти так чіпляється за цю дику ділянку, розташований удалині від населених місць

Давним-давно, у далеку-предалеку старовину жила у замку над озером прекрасна дівчина. Говорили, що вона заручена з королівським сином. Вони повинні були вуж обвінчатися, як раптом відбулося вбивство: наречений був убитий (Господи, помилуй нас!) і скинутий у озеро. Та звичайно, він уже не міг стримати своєї обіцянки й одружитися на прекрасній дівчині. Що ж, тим гірше…

Історія

"Коннор був кращим із усіх сопілкарів; а це не малість. Він умів відіграти всякі пісні й народні гімни, нітрохи не утрудняючись. Це б ще всі нічого, так ходив про нього у народі слух, що він не одну просту музику знає, а й таку, якої може змусити

"Якось дуже давно один ірландський селянин ішов через двір у стайню, щоб задати своєму коня корм; підходить і чує, що хтось у стайні пісеньку співає, так немов молоточком постукує:

Стукіт, стукіт, стукіт, стукіт, - ну, точно як башмачники, коли черевики

Біллі Мак Дениел, напевно, теж був колись молодим і подавав надії: хоробро танцював на святому святі, міг запросто осушити пінту або дві, умів спритно працювати кийком. Боявся він тільки одного — а раптом нема чого буде випити? Та опікувався лише про одне — хто заплатить за випивку? Та не думав ні про що, крім

Давним-давно жив у Данморе, що у графстві Голуей, один придуркуватий хлопчик. Він пристрасть як любив музику, а вивчити більше однієї пісеньки так і не зумів. Пісенька ця називалася «Чорний бурлака». Різні добродії часто запрошували його для звеселяння, і він одержував за це чималі грошики.

Якось раз пізно ввечері волинщик цей вертався з будинку,