Ви бачите це озеро? - запитав мій співрозмовник, спрямовуючи свій погляд на стрімчак, що піднімався над Лохлейгом. - Хоча вам це й здасться неймовірним, але, незважаючи на всю свою непривабливість, — геть як воно заросло ірисом і всякою іншою травою, — озеро це вважається самим знаменитим у всій Ірландії, ви вуж повірте

Ось ще один приклад винахідливості шанахи. Я вже повідав вам кілька історій про мудрість Темного Патріка, щоправда, якось поспішно. Зате вуж одну історію про дивну кмітливість цієї людини я приведу у всіх подробицях. Розповім її у точності, як почув від Туатала Осливина: його думки й слова спотворювати я не стану.

У давно минулі

Виконую мою давню обіцянку — ось вам перший приклад мистецтва шанахи. Історія моя буде про знаменитого Рафтери, одного зі славетних бродячих артистів Коннахта, по праву, що вважався самим дивним шанахи у всім Кривине, у чому мені самому вдалося переконатися.

Тільки, чур, перекажу я вам цю історію, як моїй душі завгодно. Отож…

Рафтери був не тільки скрипалем — він був людиною.

У далеку старовину з'явилися одного разу у Ірландії два невідомі купці. Ніхто про них колись не чув, і, однак, вони прекрасно висловлювалися мовою цієї країни. Чорні волосся їх перевивала золота стрічка, їх одяги відрізнялися рідкою пишнотою. Обоє видалися приблизно одного віку: вони виглядали років по п'ятдесят, тому що чоло їм зборознили

Жила колись на світі бідна вдова, і була у неї дочка — гарна, як день ясний, але ледача, що ваша хрюшка, — ви вуж вибачте мене за таке порівняння.

У всьому місті не було іншої такої трудівниці, як бідна мати. А вуж як вона мистецьки пряла! Та заповітною мрією її було,

" У однієї вдови було дві дочки; одна з них була гарна собою й старанна, інша - дурна особою й ледача. Але вона більше любила дурну, тому що та була її власною дочкою, чому гарну пасербицю, на якій лежала вся чорна робота у будинку. Бідна дівчина ця повинна була щодня сідати на великій дорозі у струмка й так багато

Король Коннахта був добрий король, але у нього було три безпутні сини, які одного разу накликали на нього велике лихо. А вийшло усе через те, що вони зіграли злий жарт із дуже небезпечною людиною - самим Володарем Ворон - Кромахи.

Кромахи був прадавнім чаклуном. Він жив у маленькій

" У один найпрекрасніший літній ранок, незадовго до сходу сонця, молодий ірландець Дік Фицджеральд стояв на березі моря біля Смервикской гавані. Сонце стало сходити через величезну скелю й червоними променями своїми проганяти сивий туман, що ще лежав над хвилями. Незабаром усе море засяялося на сонце, як величезне дзеркало, у яке спокійно дивилися околишні береги.

Дикий із захватом

У прадавні часи поети у Ірландії ( їх називали бардами) користувалися більшою пошаною й повагою. Адже поет у своїй пісні міг восславити або висміяти кожного - будь він пастух або король. А честь і добре ім'я цінувалися у ті часи вище всього.

Одного разу король Коннахта Гуаири влаштував у себе великий бенкет. На цей бенкет він запросив і скликав незліченну безліч учених чоловіків,

Після того як я розбив трьом відьмам, укравшим у мене торф і вся моя худоба, їх горщик, вони перерізували у мене всіх курей, потоптали посіви, загалом, довели мене до такої вбогості, що мені довелося вийти на більшу дорогу, щоб прокормити дружину й усю сім'ю.

Якось уночі гнав я додому стару шкапу й корову, щоб було чому нагодувати дітей, і так утомився, тягнучись