Було це або не було, але говорять, що за старих часів жили чоловік із дружиною. Дружина була роботяща, старанна, а чоловік ледар і ледар. Через його лінь вони постійно сварилися. Нарешті дружина не витримала й сказала чоловікові:
- Слухай, чоловік, це ні на що не годиться. Чому ти з раннього ранку до пізнього вечора сидиш у кімнаті, нічого не робиш, ніколи не виходиш на вулицю й не дихаєш свіжим повітрям?
- Мені нема чого робити на вулиці, - відповідав чоловік.- Мій батько залишив спадщину: биків, корів, овець. Пастухи приносять мені молоко, вовна й гроші, і ми живемо з тобою безбідно. А всю домашню роботу - куховарити, стирати, шити, прясти - повинна виконувати ти.
- А хіба я повинна напувати те теляти, що коштує у хліву? - запитала дружина.- Більше я цього робити не буду. Якщо прагнеш, можеш сам напувати його!
- Навіщо ж я привів тебе у мій будинок?
- Ти привів мене для того, щоб я робила усе по будинкові, доглядала за тобою, а не для того, щоб я ще й теляти напувала.
- Ні, я для того привів тебе сюди, щоб ти виконувала усе, що я велю, і, як тільки я покличу тебе, відразу ж була б отут як отут. Навіть якщо я накажу тобі стрибнути з даху, ти повинна коритися; недарма існує приказка: "Чоловік - маленький бог для дружини". Усе, що не накаже чоловік, дружина повинна виконувати охоче.
- Ні, ніколи цього не буде! - відповіла дружина. Так посперечалися вони через теля й зрештою вирішили на тому, що сьогодні дружина востаннє напоїть його, але завтра напувати теляти буде вже той, хто перший заговорить.
Назавтра дружина прокинулася рано ранком, забрала постіль, підмела двір, приготувала сніданок, але при цьому не промовила ні слова. Устав і чоловік. Побачивши, що дружина усе зробила, він поснідав, але теж нічого не сказав. Дружина побоялася, що, залишившись будинку із чоловіком, мимоволі що-небудь скаже; вона накинула чадру й відправилася до сусідки, але двері не зачинили.
Залишимо дружину й повернемося до чоловіка.
Після відходу дружини чоловік сів на порозі будинку. У цей час прийшов жебрак і попросив шматок хліба або монету. Але скільки він не просив - відповіді не було. Жебрак іменем бога став знову просити милостиню. Бачить він, що хазяїн живий, здоровий, дивиться на нього, але відповідати не відповідає.
Тоді жебрак розв'язав, що хазяїн будинку глухий. А той про себе промурмотав:
- Це дружина навмисно підбудувала, щоб змусити мене говорити; а заговорю - вона прийде й скаже: "Скоріше йди напайки теляти!" Якщо навіть земля злетить наверх, а небо впаде на землю, слова не промовлю!
Не добившись відповіді від хазяїна, жебрак увійшов у будинок, поклав свій мішок на підлогу, зібрав усі коржі й сир, які знайшов, склав їх у мішок і відправився далі. Чоловік усе це бачив, але не промовив ні слова: боявся, як би йому не довелося напувати теляти.
Жебрак пішов. Незабаром після його відходу прийшов цирюльник. Побачив він, що біля будинку сидить людей, і запитує:
- Прагнеш, я поголю тобі голову й бороду? Чоловік нічого йому не відповів. Цирюльник подумав: " Якби він не праг, він що-небудь сказав би; виходить, він прагне". Він підійшов, підніс до особи чоловіка дзеркало й сказав:
- Прагнеш, щоб я збрив тобі бороду й завив кучері?
Чоловік знову нічого не відповів.
Цирюльник нагострив бритву й начисто збрив чоловікові бороду, зробивши його особу голим, як долоня; потім він завив йому локони, простягнув руку й попросив винагороди. Чоловік і отут нічого не сказав.
Цирюльник попросив плати ще й ще раз, але у відповідь знову нічого не почув. Тоді він сказав:
- Не причиняйся глухим. Віддай те, що мені іде за мою працю.
Чоловік знову не відповів. Цирюльник заліз до нього у кишеню, дістав звідти гроші, побрав їх собі й пішов.
Не встигнув він вийти з будинку, як з'явилася жінка, що торгує притираннями. Побачивши виголеного чоловіка, вона нарум'янила, набілила його й вийшла.
У цей час повз проходив злодій. Бачить він: на порозі будинку сидить жінка у чоловічому платті, нарум'янена й набілена. Злодій підійшов ближче й запитав:
- Дорога ханум (пані.), чому ти відчинила навстіж двері й сидиш без чадри? Чому тобі обрізали коси?
Чоловік нічого не відповів.
Злодій підійшов ближче й бачить: це не жінка, а чоловік, над яким хтось подшутил. Злодій двічі стукнув його по голові.
- Щоб ти пропав! Чому ти нічого не відповідаєш?
А чоловік знову подумав: "Я знаю, вас підіслала сюди дружина, щоб змусити мене говорити й щоб я із завтрашнього дня напував теляти. Але я не з тих, кого можна провести!"
Побачивши, що на його слова й ляпанці відповіді ні, злодій увійшов у будинок, обшарив усе колом, забрал усі коштовні й легені речі, склав їх у свій мішок, звалив його на спину й пішов.
Тепер послухайте про теля.
Нещасне теля у хліву ледь не помер від спраги. Він відкрив двері рогами, вибіг на середину двору й став мукати.
Чоловік подумав: "Ця хитра жінка й теляти навчила, щоб він мукав і змусив мене що-небудь сказати. Раз я нікому нічого не сказав, не скажу нічого й теляті".
У цей час вернулася додому дружина й побачила теля посередині двору. Теля кинулося до неї й став просити пити. Та отут раптом дружина помітила чоловіка. Але вона його не довідалася й подумала, що чоловік привів другу дружину. Підійшовши ближче, вона запитала:
- Агов, жінка, що ти тут робиш?
Отут чоловік зрадів, закричав:
- Програла! Програла! Іди скоріше напувати теляти!
Коли дружина зрозуміла, що людей з голеною бородою, набіленою й нарум'яненою особою - її чоловік, вона здивувала й закричала:
- Порох тобі на голову! Що ти із собою зробив?! Хто тебе нафарбував? Хто збрив тобі бороду?
Вона вдарила його два рази по голові, напоїла теляти, увійшла у будинок і побачила, що всі скрині розкриті й спустошені. Отут вона зрозуміла, що приходили злодії й віднесли всі їх добро.
- Ти що, умер або заснув?! Чому ти не міг подати голосу?! - накинулася вона на чоловіка.
- Я не вмирав і не спав, - відповідав чоловік, - але я знав, що це ти підіслала їх до мене, щоб вони прийшли й змусили мене говорити. Тоді мені мимоволі довелося б напувати теляти.
- Порох тобі, упертюхові, на голову! - закричала дружина.- Ти втратив усе своє добро й честь через упертість і тепер радієш, що тобі не прийде напувати теляти! Говори, чи давно пішов злодій і у яку сторону?
- Він пішов з півгодини тому назад, а у яку сторону - я не помітив.
Дружина відправилася доганяти злодія. Теля - за нею.
На вулиці вона запитала дітей, що відіграли:
- Ви не бачили, куди пішов чоловік з вузлом на спині, який вийшов із цього будинку?
- Як не бачили? Бачили! Він пішов з міста.
Жінка побрала теля за мотузку й теж вийшла з міста.
Пройшовши небагато, вона помітила, що спереду йде людей, схожий по прикметах на злодія, обокравшего їх будинок. Вона додала кроку, наздогнала його й навіть небагато випередила.
Побачивши, що повз нього швидко пройшла якась жінка з телям, злодій окликнув її:
- Дорога сестриця, куди ти йдеш?
- Я подорожниця, поспішаю до себе у місто.
- А чому ти так поспішаєш?
- Тому що я одна й кваплюся засвітла добратися до караван-сараю, щоб не залишитися вночі у пустелі. Якби у мене був захисник, я б пішла медленней і не мучила б себе й теляти.
- Якщо прагнеш, підемо разом, - запропонував злодій жінці.
- Добре, - погодилася та.
Вони пішли вдвох і по дорозі розговорилися. Жінка була так ласкава, що злодій запитав:
- Дорога сестриця, у тебе немає чоловіка?
- Якби у мене був чоловік, я б не виявилася одна-самісінькав пустелі із цим телям, - відповідала жінка.
Так ішли вони, розмовляючи, і злодій запропонував жінці стати його дружиною. Вони розв'язали, що, як тільки доберуться до міста, підуть до казию ( ДО а з Та й - суддя.), визначать калим і махр (Махр - гроші, передані нареченим нареченій на випадок розлучення.) і одружаться. Заприсягшись один одному у любові, вони пішли далі.
Перед заходом сонця вони прийшли у якесь село. Злодій сказав жінці:
- Краще буде, якщо ми підемо ночувати у будинок старости й скажемо, що ми чоловік і дружина.
- Дуже добре, - погодилася жінка.- Але насправді, - додала вона відразу, - чоловіком і дружиною ми не будемо. Це стане можливим тільки після відвідування казия.
Злодій погодився.
Староста прийняв їх добре. Після вечері їм послали постіль. Злодій ліг у одній стороні кімнати, жінка - у іншій. Серед ночі, коли злодій так захріп, що його було чутно на небі, жінка встала.
Вона пішла у комору старости, принесла небагато борошна й замісила рідке тісто; частина тесту вона поклала у туфлі злодія, а частина - у туфлі старости. Потім вона побрала торбинку злодія, винесла її у двір, вивела із хліва теляти, поклала торбинку йому на спину, вийшла знадвору й направилася до себе додому.
Від стукоту дверей прокинулася дружина старости й розбудила чоловіка:
- Двері стукнули, - сказала вона, - устань і подивися, як би наші гості не потягли чого!
Староста праг надягти туфлі, але ноги його зав'язнули у тесті. Він зняв туфлі й кинув їх у двір, а сам босоніж підійшов до дверей. Бачачи, що вона відчинена, він заглянув у кімнату. Із двох його гостей залишався тільки чоловік.
- Агов, дядько! - закричав староста.
Злодій прокинувся.
- Що трапилося? - запитав він.
- Твоя дружина зіпсувала мені туфлі, відчинили двері й пішли. Може бути, вона навіть віднесла що-небудь.
- Ні, вона не могла нічого украсти, - відповів злодій, - але іноді вона бродить ночами.
Отут він побачив, що його торбинка зникла, і зрозумів, що жінка віднесла її із собою.
- Краще і я піду за нею, - сказав він старості, - а то як би їй не зустріли розбійники або бурлаки: вони можуть відняти у неї теляти, а її саме продати у рабство.
Злодій праг надягти туфлі, але ноги його зав'язнули у тесті. На превелику силу вибрався він з будинку, вичистив туфлі, распростился зі старостою й відправився у шлях. Доки він збирався, зійшло сонце й жінка встигнула вже пройти півдороги. Злодій пустився навздогін за нею.
Пройшовши півдороги, він бачили побачив утікачів. Жінка йшла, час від часу обертаючись назад, і теж побачила злодія. Вона дуже злякалася й викликнула:
- Ох, теля, це через тебе відбулися всі ці нещастя! Якщо злодій нас наздожене, він мене вб'є, а тебе поведе, і ти більше навіть у сні не побачиш мене. Наберися сміливості й удар ворога рогами у живіт. Дивися, він нас уже наздогнав!
Жінка зняла із шиї теляти мотузку. Злодій у цей час наблизився до ним. теля розбіглося й всадив рога у живіт злодієві. Той упав на землю. Жінка обрадувалася, стала цілувати й пестити теляти, а потім відправилася з ним додому. На небі ще не згасло сонячне світло й не замерехтіли зірки, як обоє вони добралися до будинку.
У будинку усе було як і раніше. Чоловік сидів нарум'янений і набілений і, як і вчора, зберігав мовчання.
Побачивши хазяїна, теля глянуло на господарку й почав задкувати назад, щоб ударити і його так само, як ударив злодія. Але жінка зрозуміла й удержала його.
- Не треба, теля! - закричала вона.- Хоч він і упертюх, але нічого нечесного він не зробив.
Теля вилучило голову й відправився у свій хлів.
З того дня чоловік сам став давати теляті траву й воду й робив це доти, поки той не виріс.
Пішли ми нагору - там було небо, спустилися вниз - виявилася земля. Ось і казка вся!