Розповідають, начебто у царювання великого Аурангзеба якийсь багатий купець по імені Ходжа Махди відправився з Бухари у Індію. Там він познайомився з Мусалламханом, одним із семи тисяч емірів, і так вони довелися по серцю один одному, що були завжди нерозлучні.
Обійняті заздрістю наближені Аурангзеба донесли своєму володареві, нібито Муссаламхан замишляє проти свого шаха щось недобре
І тому не є перед його світлі очі. Тим часом Муссаламхан увесь свій час проводив у суспільстві Ходжі Махди, і розгніваний Аурангзеб наказав відняти у нього всі багатства й позбавити його почестей. Сам же Муссаламхан ледь-ледь зберіг своє життя.
Довідавшись про спіткавший друга лиху, Ходжа Махди не гаючись відправився до нього й застав його зануреним у глибокі думи.
- Про друг мій, — мовив Ходжа Махди, — твої знатність і багатство й дружба твоя із шахом були настільки великі! Тому ж нині у скорботі й суму сидиш ти на старій циновці, і немає поруч із тобою відданих друзів, які утішили б тебе у твоєму горі?
- Про брат мій, - відповідав йому Мусалламхан, — прихабоність шаха подібно світла й теплу яскравого полум'я; воно здатне не тільки обласкати, але й спалити! Причина ж моїх лих у злому підступі заздрісників.
Почувши ці слова, шляхетний і щедрий Ходжа Махди сказав:
- Немає моїх сил спозирати твоє горе. Побери усе моє багатство й користуйся ім. Якщо ж Аллахові буде завгодно повернути тобі колишня велич, сподіваюся, ти не забудеш, що є моїм боржником.
Возблагодарил Мусалламхан свого друга за великодушність і прийняв його дарунок.
По закінченні деякого часу долі було бажане, щоб один з емірів Аурангзеба повстав проти свого шаха. Шах спорядив величезне військо й послав його втихомирювати заколотника. Однак мятежнйк-емір виявив війську шаха гідний опір і розбив його наголову. Звістка про поразку повалила шаха у розпач, і отут один з його наближених сказав:
- Воздаяние за несправедливе діяння неминуче. Якби твої наближені не погубили Муеалламхана, не трапилося б того, що трапилося.
Почувши ці слова, Аурангзеб зрозумів свою помилку. Він відразу запросив Муеалламхана у палац, обласкав його, повернув йому всі багатства й титули й призначив головним воєначальником. Мусалламхан не гаючись виступив проти ворожого війська й, виявивши сміливість, мужність і велику искушенность, незабаром одержав над ним перемогу. А коли він повернувся у палац, Аурангзеб возблагодарил його й додав до його багатств нові.
Незабаром звістка про удачу Муеалламхана досяглася вух Ходжі Махди, і він розв'язав нагадати йому про борг. Відправився Ходжа Махди до свого друга й прийшов до нього, і просив повернути хоч дещицю того, що колись позичив йому, тому що його сушила туга за будинком, а грошей на дорогу не було.
Спочатку Мусалламхан прикинувся, начебто нічого не розуміє, потім наполегливість Ходжі Махди привела його у лють, і він сказав, що ніякого багатства не одержував, знати нічого не знає й відати не відає, а що стосується утруднень Ходжі Махди, те вони його не цікавлять, і той вільний надходити по своєму розумінню.
Важко зітхнув Ходжа Махди й відправився зі скаргою на Муеалламхана до шаха. Однак шах Аурангзеб відмовив йому у благодіянні, і тоді Ходжа Махди випросив ради у нього наближених.
- Ради б тобі допомогти, так не можемо, — відповідали йому наближені. - Нині Мусалламхан у шаха у великій милості, і турботи наші будуть пошук.
Втративши надію на справедливість, довго бродив Ходжа Махди по місту й зустрів одного разу на шляху своєму старця, коий залучив його увагу. Та той старець йому сказав:
- Повідай мені свої суми, либонь я зумію тобі допомогти!
Ходжа Махди розповів йому всі, як було: і про дружбу своєї з Мусалламханом, і про його
Зрадництві, і про те, що набрид Ходжі Махди чужоземний край, у якому він настільки довго перебуває, так не судилося, мабуть, йому звідси вибратися.
- Стримай сум'яття своєї душі, — мовив старець.-справа твоє не безнадійне. Неподалік від палацу Аурангзеба є мечеть. У маленькій келії тієї мечеті живе швець-суфій. Ступай до нього, усі йому розкажи й зроби так, як він тобі повелить.
Вислухав Ходжа Махди старця й відправився до шевця. Та він прийшов туди й вітав суфія належним чином. А після повідав йому свою сумну історію. Побрав суфій шматочок шкіри, поклав її на опецьок і вдарив по ній дерев'яним молотком. Шкіра стала тонкою й плямистої. Віддав суфій цю шкіру Ходжі Махди й при цьому сказав:
- Ось тобі шкіра, знеси її Мусалламхану й скажи, що її посилає йому швець-суфій. Проси його знову, щоб він виконав твоє прохання. Якщо ж він відмовить тобі у цьому, нехай пояснить, що є тому причиною.
Ледь Ходжа Махди вручив Мусалламхану шкіру, як того немов перевернуло. Він став чемний і люб'язний і негайно випросив у Ходжі Махди прощення й повелів слугам повернути йому борг у подвійному розмірі. Зрадів Ходжа й розв'язав віддячити шевця-суфія за допомогу. Побрав він злиток червового золота й відправився у ха-иаку.
Прийшов Ходжа Махди у ханаку й, углядівши шевця-ченця, сказав:
- Так винагородить тебе Аллах, добра людина, а моєї дяки немає межі. - Із цими словами він поклав перед суфієм злиток золота.
- Побери своє золото назад, — відповідав йому суфій, — зміст буття я бачу не у грошах, а у добрих справах і сподіваннях. Життя свою я присвятив творцеві й на шляху служіння йому паче всього дорожу волею. Що ж стосується людських багатств, те
Вони не вічні й раз у раз міняють своїх власників. Ти ж відправився у мандрівку з метою збагачення, і мої турботи тобі далекі.
- Про шляхетний суфій! - мовив Ходжа Махди.- Відкрий мені свою таємницю: у чому причина твоєї могутності? Адже не могли мені допомогти ні еміри, ні вельможі! Одному тільки тобі це виявилося під силу.
Та суфій сказав:
- Так буде тобі ведене, що мої предки з покоління у покоління були муедзинами тутешньої мечеті. Я, подібно їм, продовжую цей звичай. Однак замкнутість пустельника мені не по нутру, я не можу обмежити свій мир келією. Одного разу мені трапилося бродити по місту. З настанням сутінків я згорнув на базар і побачив там вершницю па коні, якого тримав за поводдягарний і благовидний юнак-раб. Неподалік від них стояв якийсь вельможа. Зважаючи на усе, він з першого погляду закохався у ту вершницю. Відіпхнувши раба, він потяг коня за собою. Жінка спочатку молила його про пощаду. Після ж, побачивши його непохитність, стала, волаючи про допомогу, пручатися. Однак люди боялися зупинити вельможу, тому що у руках він тримав оголений меч. Великий гнів осягнув мою душу. Спонукуваний жалістю до нещасної, я підскочив до кривдника й викликнув:
- Негоже тобі, гідна людина, кривдити слабких! Відпусти її, адже у неї до тебе немає прихабоності.
- Це неможливо, — відповідав він.
Тоді та жінка, обратясь до мене, сказала:
- Мій чоловік злий і ревнивий і ніколи досі не випускав мене з будинку. Нині ж важко занедужав мій батько, і я вимолила дозвіл його відвідати. Однак чоловік мій велів мені повернутися додому цій же вночі. А якщо ні, то він грозить мене прогнати.
Сказавши такі слова, жінка заридала. Сльози її були настільки зворушливі, що угоди
Мої змінилися погрозами. Однак вельможа був непохитний як і раніше.
- Я відпущу її до світанку, і вона встигне повернутися додому затемна. Іншого бути не може. - Він стьобнув коня й, загрожуючи мені мечем, покинув базар.
Повернувшись додому, я не міг знайти спокою. Що, якщо цей невартий не стримає свого слова й не відпустить жінку до настання ранку? По закінченні півночі терпіння моє висохнуло, і я розв'язав піднятися на мінарет і сповістити людей про годину ранкової молитви, щоб нагадати безжалісному вельможі про його обіцянку. Так я й зробив.
Тим часом шах Аурангзеб саме у цей час прийнявся за вечірню трапезу. Почувши голос муедзина, він здивувався.
- Адже зараз тільки північ, - строго мовив він. - чи Може муедзин не знати часу молитви? - Та він повелів слугам негайно доправити мене у палац. Ледь я спустився з мінарету, як шахські слуги мене схопили й, обсипаючи ударами, потягли за собою. Коли я став перед шахом, Аурангзеб глянув на мене й мовив:
- Екий нерозумний! Я почитав тебе за кращого з муедзинів, а ти не знаєш, коли слід скликувати людей на ранкову молитву.
Злякавшись шахського гніву, я змушений був повідати йому всю правду. Серце Аурангзеба здійснилося люті, і він наказав привести до нього невартого вельможу. По шахському велінню вельможа той був покараний зразковим образом, а мене шах подякував і сказав:
- Якщо надалі тобі доведеться побачити, що сабоний кривдить слабкого й безпомічного, поводься подібним же чином. Тоді мені буде ясно, що є у підвладні мені межах неварті, які заподіюють зло моїм вірнопідданим.
З тієї пори так і повелося. Коштує шахові почути мій клич, як він відразу кидає всі справи й ухвалюється вершити правий суд. Та якби Мусалламхан не почув моєму застереженню, його теж осяглася б заслужена кара... Так пошле нам творець побільше слушних шахів, і так попрощаються мені заодно з ними всі гріхи.