Одного разу взимку, коли було дуже холодно, вовк бродив по горах, видобуток шукав. А неподалік бігала голодна лисиця - вона теж кілька днів нічого не їла.
Лисиця побачила вовка, підійшла до нього привітатися й запитує:
- Як поживаєш, друже?
- Гірше нікуди! Адже худобин-те який день будинку тримають: бояться снігопаду й морозів, не виганяють у степ. Ось мені й нема чим поживиться, - говорить вовк.
А лисиця йому:
- Це ще що, мої справи зовсім погані! У мене у череві кишка кишку норовить проковтнути... Давай-но об'єднаємося по-братерському... Либонь бог допоможе!..
Вовк погодився, відправилися вони разом. Ішли вони, ішли, раптом побачила лиса барса, який проходжувався поблизу. Лисиця й говорить вовкові:
- Як ти вважаєш, не чи завести нам дружбу з барсом? Думаю, у таку люту зиму він нам придасться. Ти адже став старий, треба ж, щоб хтось добував тобі їжу.
- Так хіба з барсом зговоришся? - говорить вовк.
- Ну, це вуж не твоя турбота!
Коротше кажучи, потихеньку-полегеньку дібралася лисиця до барса, привіталася з ним. Барс видав грізний рик і запитує:
- Агов, крива пика, чого тобі потрібне?
- Я Та цей мій старий приятель усе життя живемо поруч вас, - говорить лиса. - По праву добросусідства ми просимо подбати про нас у цю сувору зиму. Адже інакше ми обоє загинемо з голоду, - сказала лисиця.
Барс відповів:
- Якщо ти й твій товариш перестанете хитрити й лукавити, не будете мені шкодити й станете поводитися по совісті, то я згодний. Але якщо ви словчить норовите, розправи вам не минути. Одержите по заслугах.
Лисиця й вовк пообіцяли у всім беззаперечно коритися барсові. Домовилися вони так і відправилися всі разом. Пройшли вони небагато й побачили старе дерево. Лисиця й вовк від голоду ледве ноги пересували, попросили вони дозволу трішки передохнути там.
- Добре, - погодився барс, - ви отут посидите, а я піду на полювання, роздобуду що-небудь поїсти.
Затаївся барс за поворотом стежки. Трапилося так, що повз проїжджав старий на ослиці, а за ними дріботало осля. Коли вони порівняли із засідкою, барс стрибнув на осля, схопив його й потяг у кущі. Загриз барс осляти й приніс до своїх товаришів. Віддав його вовкові, щоб той зняв з осляти шкіру й справедливо поділив м'ясо на всі.
Вовк миттю здер з осляти шкіру, поклав на неї кишки, небагато костей, загорнув і говорить:
- Це лисиці.
Потім відклав самі м'які й жирні шматки собі, додав ще й осердие, а решта підніс барсові й говорить:
- Я старий, у мене зубів немає - виходить, ці м'які й жирні шматочки з осердием - мені. Лисиця молода, нехай їсть ніжну шкіру й кишки. А пан барс, потрудившийся більше всіх, бажатиме одержати усе інше.
Лисиця залишилася дуже незадоволена таким спритним поділом, але помітила, що барс незадоволений ще більше. Вона підморгнула йому й прийнялася плакати й присуджувати:
- Нічогісінько мені не дісталося, зовсім я голодна... Вовк несправедливо розділив!
Барс тільки й чекав такої скарги, гаркнув на вовка:
- Такої угоди не було! Адже розв'язали ми надходити чесно, справедливо, не ловчить, не хитрити!
Вовк погодився й заприсягся більше ніколи так не робити.
До вечора добралися вони до джерела із чистою, прозорою водою. Лисиця говорить вовкові й барсові:
- Давайте, братики, переночуємо біля цього прекрасного джерела, отут і повечеряємо.
Барс погодився, попрощався з товаришами й пішов добувати їжу на вечерю. Підійшов він до ущелини й бачить: пасеться череда баранів, а пастух спить, укрившись повстяною підстилкою. Одним стрибком барс виявився біля череди, схопив самого жирного баранчика, повернувся до своїх товаришів, віддав видобуток вовкові й велів розділити. А вовк знову поділив усе у точності, як у перший раз. Барсові й лисиці це довелося не по душі, але лисиця нічого не сказала, тільки підштовхнула барса, щоб він ще раз пригрозив вовкові. Вовк знову заприсягся не хитрити й надходити по справедливості.
Ранком відправилися вони далі й виявилися близько ставка. Вовк був старий, швидко утомлювався, ось він і говорить:
- Добре б нам зупинитися отут і пообідати. Барс і лиса погодилися, барс пішов на видобуток і повернувся з великою жирною вівцею, віддав її вовкові, щоб той розділив. Вовк здер з вівці шкіру й розділив усі так само, як і раніше. Барс розгнівався, схопив вовка за шкірку й так жбурнув його у воду, що той з головою пішов у твань, тільки хвіст стирчить. Захлинувся вовк і здох. Лисиця бачить, яка справа, перелякалася, так що вовна на ній сторчма встала. А барс їй говорить:
- Поділи-но ти м'ясо й курдюк цієї вівці. Обережна лисиця додала до курдюка й м'якоті, кото-рие вовк відклав для себе, ще баранячу ногу, а сама
Прийнялася за шкіру й кишки. Подивився барс і запитує:
- Тому ти всі кращі шматки віддала мені, а собі побрала що гірше?
А лисиця у відповідь:
- Так вприглядку з вовчим хвостом мені й цей шматок курдюком видасться!