Інтерес до творів Вільяма Шекспіра в Україні


Так, 1904 року у Руськоукраїнській Видавничій Спілці у серії “Белетристична бібліотека” вийшли драми Шекспіра. На жаль, наводячи цей факт, Максим Стріха у книзі “Український художній переклад: між літературою і націєтворенням” не вказує імен перекладачів і назв творів. Нам залишається лише здогадуватися. Можливо, це був доробок Марка Кропивницького, який дбав про постановку Шекспірових творів на українській сцені. “У 1890ті роки він переклав “Отелло” і працював над перекладом “Венеціанського купця”, а 1902 року домігся дозволу цензури на постановку свого перекладу в Східній Україні. Мова перекладу Кропивницького була чиста і природна”.
Наступним був Панас Мирний, який залишив пс собі два рукописи перекладу “Макбета”, протягом 1895-1897 років переклав “Короля Ліра”. Але пересічним читачам ця праця стала відомою лише у 1971 році, коли у світ вийшло семитомне зібрання творів українського письменника.

Твори Шекспіра ми знаходимо і в перекладацькій спадщині Івана Франка. Вище вже згадувалось про редагування Франком перекладів П. Куліша та Ю. Федьковича.
Іван Якович став першим, хто переклав українською 12 сонетів англійського класика, зокрема 1882 року-№№ 14,76, 143, 1895 р.№№ 130, 131, 96, 1906 року – №№ 29, ЗО, 66, 28, 31. До речі, він безпомилково обрав саме ті ліричні вірші, які і донині привертають увагу читача. Щоправда, Франко


змінив структуру творів Шекспіра, зробивши “з його сонетів італійські замість англійських”. Максим Стріха тільки констатує цей факт, не висловлюючи негативу на адресу перекладача.

Великий Каменяр переклав уривки з першої дії трагедії “Король Лір” (1879 р.), драму “Буря” (1884 р.), “Венеціанського купця” (1912 р.). Останній з перелічених творів було видано лише у 1956 р.

На відміну від більш довільних перекладів сонетів, в перекладах драм позначається нахил Франка до строгої відповідності оригіналові. У них повно передано зміст, чергування вірша і прози, збережено шестистопний ямб.

У перекладацькій практиці Лесі Українки ми знаходимо небагато творів Шекспіра. Вище згадувалося, що поетеса, обурена “грубими до божевілля” перекладами П. Куліша, почала власний переклад “Макбета”. Вона точно, гнучко і звучно переклала монолог Джульєтти з “Ромео і Джульєтти” (дія ІІІ, сцена 2) і “вклала його в уста Люби в драмі “Блакитна троянда” (дія ІІІ, вихід 12)”. Ця спроба була вдалою, успішною, і залишається лише сумувати, що у Лесиній перекладацькій спадщині творів Шекспіра небагато.
Торкнувся літературної спадщини англійського класика і Микола Вороний. В його поезіях вгадуються шекспірівські мотиви, а у вірші “Нудьга гнітить” ми чуємо відгомін знаменитого гамлетівського монологу. Редагуючи переклад “Ромео і Джульєтти” П. Куліша, М. Вороний переписав пісню і пролог.

Перу корифея української літератури Максима Рильського належать майстерні переклади безсмертної трагедії “Король Лір”, комедії “Дванадцята ніч, або Як вам подобається”, які вийшли друком відповідно 1941р. і 1951р.

Літературознавець М. Шаповалова зазначає: “…Рильський не стільки перекладає у звичайному розумінні цього слова, скільки творить українські оригінали творів світової літератури. В його перекладах вражає могутня мовна дисципліна, широта і легкість, безконечна віртуозність, різноманітність засобів… Його переклади демонструють безмежні можливості сучасної української поетичної мови”. Схвально відгукнулись про переклади М. Рильського В. РІзун та В. Коптілов.

Як пише Максим Стріха у книзі “Український художній переклад: між літературою і націєтворенням” “…метеором промайнув на літературному небосхил автор одного з найкращих на сьогодні – хоч і відкритого через кілька десятиліть – перекладу шекспірівського “Гамлета” Леонід Гребінка, який загинув 1941 р. у Саратовській в’язниці.
Дійсно, “Гамлет” у перекладі Л. Гребінки, здійснений 1939 року, був віднайдений значно пізніше і вперше з’явився на сторінках журналу “Всесвіт” тільки 1975 року. Дослідники помітили, що Гребінка залишився незалежним, хоча і користувався перекладом П. Куліша: він адекватно передав зміст трагедії, зменшив поетичні прикраси, притаманні Шекспірові, маючи на меті зробити свій варіант більш дохідливим.

1940 року учні 8их класів середніх шкіл навчалися за хрестоматією, в якій був скорочений текст “Гамлета” у перекладі Олександра Бургардта (Ю. Клена), саме ім’я емігрантського письменника в той час перебувало під суворою забороною. Олександр Білецький, який уклав згадану хрестоматію, вчинив дуже сміливо і відчайдушно, щоб донести до читача найбільш вдалий, на його думку, переклад “Гамлета”.

1950-1952 років видавництво “Мистецтво” для потреб театру видало двотомник Вільяма Шекспіра, у якому містився “Гамлет” у “слабкій, надміру буквалістичній інтерпретації” Віктора Вера, хоча на той час переклад О. Бургардта вважався кращим. Бачимо, якою недалекоглядною була політика верхівки української Спілки письменників.
На благо української літератури плідно працював Борис Тен (псевдонім Миколи Хомичевського), який перекладав з оригіналу драми Шекспіра і робив це фахово і сумлінно.

Видатний український перекладач Василь Мисик – жертва радянських репресій – у 60ті роки XX ст. переклав трагедію “Тимон Афінський” і цим довів своЧо оригінальність і неповторність, адже був чи не єдиним, хто звернувся до цього твору. Дослідники відмічають, що В. Мисик збільшив кількість віршованих рядків, порівняно з оригіналом, але сходяться на думці, що цей переклад, зберігши властивості поетики Шекспіра, є повним і точним.

П’єсу “Буря” переклав Микола Бажан. Цей доробок М. Шаповалова вважає значним здобутком мистецтва перекладу Шекспіра українською. Трагедію “Макбет” 1930 року переклав поет і письменник Теодосій Осьмачка, його ж перу належить і переклад “Генріха ІV” (дія ІІ, сцена 4). У його текстах ми спостерігаємо збільшення кількості віршових рядків, але критики вважають, що, незважаючи на вказану ваду, Т. Осьмачка максимально точно відтворив ідейний задум автора і зберіг емоційність.

Неможливо переоцінити перекладацький доробок Григорія Кочура: ще замолоду, до арешту, він зробив найкращий на сьогодні український переклад “Ромео і Джульєтти”, вперше надрукований у харківському журналі “Прапор” 1988 року. У рекордно стислий термін Григорій Порфирович завершив свого “Гамлета”, що й досі, “не зважаючи на цікаві знахідки інших перекладачів, лишається найдосконалішою українською версією Шекспірового шедевру”. Цей шедевр українського перєкладацтва увійшов до тритомника вибраних творів Шекспіра, виданого 1964 року. Григорій Кочур також є автором грунтовної літературознавчої розвідки “Шекспір на Україні” (1968).
Дослідники особливо підкреслюють ретельність роботи Г. Кочура, яка підкорялася залізному правилу – починати переклад з виготовлення підрядника. З усіх мов Григорій Порфирович принципово перекладав ли ше з оригіналу. А ще й був надзвичайним віртуозом вірша, тому його переклади неможливо перевершити.

Яр Славутич, професор Альбертського університету (Канада), порівнюючи окремі суміжні рядки чи вислови, вказує на “виразну текстуальну подібність до перекладу Юрія Клена” і в той же час робить припущення, що Г. Кочур “виконав грунтовне редагування Кленового перекладу і підписав його своїм іменем, оскільки згадувати еміграційного поета в Україні було заборонено”. Як би там не було, Яр Славутич стверджує, що “Гамлет” в перекладі Г. Кочура – “правдива поезія!”

Дослідження Олесі Галько, учениці вчителя:методиста Є. Г. Титової



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Інтерес до творів Вільяма Шекспіра в Україні

Categories: Шкільні твори

Links