“Інтелектуальний роман” у творчості Манна

Термін “інтелектуальний роман” був уперше запропонований Томасом Манном. В 1924 р., у рік виходу у світло роману “Чарівна гора”, письменник помітив у статті “Про навчання Шпенглера”, що “історичний і світовий перелом” 1914-1923 р. з надзвичайною силою загострив у свідомості сучасників потреба збагнення епохи, і це певним чином переломилося в художній творчості. Писав Т. Манн: “стирає границі між наукою й мистецтвом, вливає живу кров у відвернену думку, створює той тип книги, що… може бути названий “інтелектуальним романом”.

ДО “інтелектуальних романів” Т. Манн відносив і роботи Фр. Ницше. Саме “інтелектуальний роман” став жанром, що вперше реалізував одну з характерних нових рис реалізму XX в.- загострену потребу в інтерпретації життя, її осмисленні, тлумаченні, що перевищувало потребу в “розповіданні”, втіленні життя в художніх образах. У світовій літературі він представлений не тільки німцями – Т. Манном, Г. Гессе, А. Деблином, але й австрійцями Р. Музилем і Г. Брохом, росіянином М. Булгаковим, чехом К. Чапеком, американцями У. Фолкнером і Т. Вулфом, і багатьма іншими. Але в джерел його стояв Т. Манн

Німецький “інтелектуальний роман” можна було б назвати філософським, маючи на увазі його очевидний зв’язок з філософствуванням у художній творчості. Німецька Література завжди прагнула зрозуміти

світобудову. “інтелектуальний роман” став унікальним явищем світової культури саме завдяки своїй своєрідності. Томас Манн, Герман Гессе автори дали найбільш глибоку інтерпретацію сучасності. І все-таки німецький “інтелектуальний роман” прагнув до всеохоплюючої системності. Якщо в американському “інтелектуальному романі”, у Вулфа й Фолкнера, герої відчували себе органічною частиною величезного простору країни й всесвіту, якщо в російській літературі загальне життя людей традиційно несло можливість вищої в собі самої духовності, то німецький “інтелектуальний роман” – багатоскладне й складне художнє ціле

Романи Т. Манна або Г. Гессе інтелектуальні не тільки тому, що тут багато міркують і філософствують. Вони “философични” по самій своїй побудові – по обов’язковій наявності в них різних “поверхів” буття, співвідноси постійно один з одним, один одним оцінюваних і вимірюваних. Праця сполучення цих шарів у єдине ціле становить художню напругу цих романів. У німецькому “інтелектуальному романі” час розірваний ще на якісно різні “шматки”. У жодній іншій літературі не існує настільки напружених відносин між часом історії, вічністю й часом особистісним, часом існування людини. Особливий характер має зображення внутрішнього миру людини. Психологізм у Т. Манна або Гессе істотно відрізняється від психологізму, наприклад, у Деблина.

Однак німецькому “інтелектуальному роману” у цілому властиво укрупнене, генерализованное зображення людини. Герой виступала не тільки як особистість, не тільки як соціальний тип, але як представник роду людського. образ людини став більше об’ємним. Відбувається, як говорив Гете про свого Фауста, “безустанна до кінця життя діяльність, що стає усе вище й чистіше”. Головний конфлікт у романі, присвяченому вихованню людини, не внутрішній – головні труднощі в пізнанні. часто діють причини, що лежать за межами компетенції людини. У силу вступають закони, перед особою яких неспроможні вчинки по совісті. Тим більше враження робить, коли людина все-таки повідомляє себе відповідальним, приймає на себе “всю вагу миру”, коли Леверкюн, герой “Доктора Фаустуса” Т. Манна, визнає перед тими, що зібралися свою провину. Німецькому роману виявляється зрештою недостатньо пізнання законів світобудови, часу й історії. Завданням стає їхнє подолання. Проходження законам усвідомлюється тоді як “зручність” і як зрадництво стосовно духу й самої людини. Однак у реальній художній практиці далекі сфери були підпорядковані в цих романах єдиному центру – проблемам існування сучасного миру й сучасної людини

Вийшов в 1924 р. роман “Чарівна гора” був не тільки одним з перших, але й самим певним зразком нової інтелектуальної прози. Намальована ним цілком конкретно й відчутне життя, хоч і захоплювала читача сама по собі, все-таки відігравала роль посередника між нею й не виражалася нею більше складною суттю дійсності. Об цей^-те суті й велося мовлення в романі. Після виходу у світло “Чарівної гори” письменник опублікувало спеціальну статтю, полемізуючи з тими, хто, не встигнувши освоїти нові форми літератури, побачив у романі тільки сатирові на вдачі в привілейованому високогірному санаторії для легеневих хворих. Зміст “Чарівної гори” не зводилося й до тих відвертим диспутам про важливі суспільні, політичні тенденції епохи, якими зайняті десятки сторінок цього роману

Нічим не примітний інженер з Гамбургу Ганс Касторп попадає в санаторій “Бергхоф” і застряє отут на сім довгого років по досить складних і неясних причинах, аж ніяк що не зводиться до його закоханості в росіянку Клавдієві Шоша. Вихователями й наставниками його незрілого розуму стають Лодовико Сеттембрини й Лео Нафта, у суперечках яких схрещуються багато найважливішої роблем Європи, що коштує на історичному роздоріжжі. Час, зображений Т. Манном у романі,- епоха, що передувала першій світовій війні. Але насичений цей роман питаннями, обретшими найгострішу актуальність після війни й революції 1918 р. у Німеччині. Сеттембрини представляє в романі шляхетний пафос старого гуманізму й лібералізму й тому набагато привлекательнее свого відразливого супротивника Нафти, що захищає силу, жорстокість, перевагу в людині й людстві темного інстинктивного початку над світлом розуму

Ганс Касторп не відразу віддає перевагу першому своєму наставникові. Дозвіл їх споровши взагалі не може привести до розв’язки ідейних вузлів роману, хоча у фігурі Нафти Т. Манн відбив багато суспільних тенденцій, приведшие до перемоги фашизму в Німеччині. Причина коливань Касторпа в тім, що суперечки Сеттембрини й Нафти не відбивають всієї складності життя й складності роману. Другим шаром, надаючи живої художньої конкретності вищий символічний зміст веде Т. Манн найважливіші для нього Теми, про елементарному, неприборканому-інстинктивному, сильному не тільки в баченнях Нафти, але й у самім житті. При першій же прогулянці Гансу Касторпа по коридорі санаторію за однією із дверей лунає незвичайний кашель, “начебто бачиш нутро людини”. Лякають рясні трапези, з жадібністю поглина хворими, а часто й напівживими людьми

Сама хвороба починає сприйматися як наслідок розбещеності, відсутності дисципліни, недозволенного розгулу тілесного початку. Через приглядивание до хвороби й смерті (відвідування Гансом Касторпом кімнат умираючих), до народження, зміні поколінь (глави, присвячені спогадам про дідівський будинок і купельной чаші), через завзяте читання героєм книг про систему кровообігу, будові шкіри веде Томас Манн ту саму найважливішу для нього тему. Поступово й поволі читач уловлює подібність різноманітних явищ, поступово усвідомлює, що взаимоборство хаосу й порядку, тілесних і духовного, інстинктів і розуму відбувається не тільки в санаторії Бергхоф, але й у загальному існуванні й у людській історії

Питання, що хвилювало всіх великих романістів XX в., питання про те, як правильно жити, сприймається Томасом Манном як постійно варта перед кожним завдання


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

“Інтелектуальний роман” у творчості Манна

Categories: Нові твори

Links