У стародавності служив на острові Ява один старий воїн по імені Сура Менггала. Ім'я це гарне - воно значить "Славний хоробрий". Але хоч і був він Славним хоробрим, ні у чому йому не везло й жилося йому завжди бідно й скудно. Наследний принц знав про цей і часто дарував йому різні подарунки,

За давніх часів жив-був один мавпячий цар. Кликали його Туака-Ла, а величали Караенг ри Аббок Сомбайя ри Баллиангинг, і був він холост. Він жив у Бантимурунге на схилі гори, там, де тепер коштує село Батубасси, неподалік від Мароса.

Ось одного разу сидить цар на троні, а колом його міністри, сановники

За давніх часів жив-був один селянин. У нього була дружина й двоє дітей, дочка кликали Та Саянг Мулли, а сина - Та Лайлара, він був ещемаленьким. Одного разу їх батько пішов на базар і купив свіжого молюска. Він приніс його додому, віддав дружині й велів засмажити/ а сам відправився на ріку за водою. Коли він повернувся, їжа була вже готова, і дружина негайно подала йому печеня. Селянин бачить,

Жив-Був дурень по імені Банго. Банго був дуже дурний, і всі його обманювали. Одного разу зустрівся він із двома злодіями, і ті підмовили його ограбувати разом з ними будинок багатого купця. Відправився Банго зі злодіями у шлях. На місце вони прийшли до вечора, але було ще світле, і довелося чекати, поки стемніє. Коли стало зовсім темно, злодії сказали:

- Ти полізеш у будинок

Жив колись юнак по імені Манимпорок. Він був дуже працьовитий, умів обробляти землю й полювати, і з тієї пори, як він навчився тримати у руках мотику й ставити пастки на звірів, батьки його не знали турбот. На їхній землі росло багато плодових дерев, і ось якось Манимпорок помітив, що щодня опівдні прилітає більший білий птах і клює банани. Краса птаха так уразила Манимпорока, що він не став

Буйвіл відправився розшукувати безроге Цапеняти й, знайшовши його, розповів йому усе один по одному від початку й до кінця. А потім сказав:

- Друг мій, у тебе добре серце. Ти любиш усіх звірів і завжди готовий допомогти другові, що потрапив у лихо. Я прагну попросити у тебе

Одного разу йшов по дорозі кіт і дурив усіх, хто попадався йому на очі. Зустріли котові дві мавпочки.

У цей час мавпочки побачили осине гніздо на гілці великого дерева. Вони запитали кота:

- Слухай, кіт, що це за штука висить на дереві? Кіт ним відповів:

- Про - Про,

Було це у країні тораджей ще до приходу голландців. Жив у одній сім'ї людей по імені Ла Дана. Батько його крестьянствовал, і сам він був селянин, ні багатий, ні бідний. Був Ла Дана хитрий, як Абу Навас, швидкий на вигадку й умів сухим вийти з води.

Одного разу Ла Дана пішов зі своїм приятелем на свято поховання.

Дощ лив не перестаючи, немов з неба заюшили водоспади. Ріка розлилася, і яр відразу ж затопило. Навколо пагорба закрутилися страшні вири. Вода піднімалася усе вище й вище, і шум її нагадував рева урагану. Ріка розбухнула від дощу. Незабаром вода у яру, що оточував пагорб, підступила до того

Жив колись рибалка по імені Ки Бенер, що значить "Прямій". Будинок його стояв на самому березі моря. Щодня ходив Ки Бенер ловити рибу, але удачі йому не було. Чому? Так просто тому, що гачок у нього був не зігнутий, а прямій, так що риба з'їдала черв'яка й преспокійно спливала. Чи то Ки Бенер не знав, що прямим гачком риби не піймати, чи то просто риб підгодовував.