Ревнивий Понг Булубембе

Давним-давно жив одна людина по імені Понг Булубембе - "Цапина вовна". Щодня він ходив у ліс рубати суки, а дружина його залишалася будинку. Одного разу сусід його Дакку Ра-Рана побачив, що Понг Булубембе пішов у ліс. Тоді він вліз через південне вікно до нього у будинок, увійшов у кімнату й став відіграти з його дружиною Бунга Джелитой - "Прекрасною квіткою". А з північної сторони будинку сидів папуга. Він побачив, що роблять у кімнаті Дакку Рарана й Бунга Джелита, полетів у ліс, сіл на дерево поруч із Понг Булубембе й сказав: Шановний Понг Булубембе, Кидай рубати свої суки! Свершилось ганебна справа: Подих їх змішався, Їхні ноги переплелися. Що ти говориш? - перепитав Понг Булубембе папуги. Папуга знову сказав: Свершилось ганебна справа: Подих їх змішався, Їхні ноги переплелися. Понг Булубембе щосили побіг додому. Став він обшукувати кімнату, підняв циновку - бачить: під нею лежить золотий браслет. __ Чий це отут браслет? - запитав він дружину. Бунга Джелита відповідала: - Не знаю, хто б міг залишити свій браслет. Тоді Понг Булубембе сказав: - Скажи всім у селі: завтра Понг Булубембе влаштовує свято мераук. На інший день Понг Булубембе приготував усе для свята. Він огородив майданчик бамбуковим частоколом, залишив один тільки вузький прохід. Через нього-те й повинні були входити гості. А у проході стояв Понг Булубембе із золотим браслетом. Кожному, хто входив, він приміряв браслет. Багато людей пройшло повз нього, але браслет нікому не довівся впору. Нарешті, Понг Булубембе запитав: - Усі вже у зборі? Хтось відповів: - Ні, ще не усе. - А кого немає? - запитав Понг Булубембе. - Дакку Рарани, - відповіли йому. - Покличте його сюди, - велів Понг Булубембе. Люди сказали: - Він хворий, лежить. - Тоді принесіть його, - наказав Понг Булубембе. Люди пішли за Дакку Рараной і принесли його на свято. У входу йому примірили браслет, і той довівся йому впору. Тоді Понг Булубембе велів людям зібрати гілки дерева чемари й скласти багаття. Потім він наказав зв'язати Дакку Рарану й кинути його у вогонь. Побачила Бунга Джелита, що її милого охопило полум'я, кинулася у багаття, і вони обоє згоріли у вогні. Через три ночі мати Дакку Рарани пішла на попелище, побрала щіпку попелу й поклала його у золоту чашу. Пройшло ще три ночі, і Дакку Рарана з Бунга Джелитой ожили й прийняли колишній вид. Вони прийшли до будинку Понг Булубембе й стали поруч чистити мал. Понг Булубембе запитав: - Хто це там чистить рис? Раб пішов подивитися й сказав Понг Булубембе: - Дакку Рарана й Бунга Джелита. Понг Булубембе велів: - Запитай у них, хіба вони ожили? Дакку Рарана й Бунга Джелита відповідали рабові: - Ми ходили до наших предків. Потім вони дали рабові злиток золота й сказали: - Це надіслали Понг Булубембе його предки з того світла. Понг Булубембе побрав золото й. наказав рабам: - Ідіть, рубаєте дерево чемару - я теж прагну на вестить своїх предків. Склали у саду цілу гору чемари й підпалили. Коли вогонь став розпалюватися, Понг Булубембе стрибнув у багаття й відразу випустив дух.