Індивідуалістичний бунт Родіона Раскольникова


“Злочин і кара” – один з найвеличніших і найдосконаліших романів письменника. У ньому з особливою силою виражено гуманізм письменника, його гострий біль за зневажену людину, приречену на самотність і страждання.

Головний герой, колишній студент Раскольников, зображений Достоєвським на крутому зламі його долі. Саме життя висунуло перед ним такі питання, які вимагають зосередження всіх духовних і моральних сил.

Раскольников не помирає від голоду, проте кожна хвилина його відносного благополуччя оплачена дорогою ціною – трудом і слізьми матері та сестри. У романі одна за одною розгортаються картини приниження людини бідністю, злиднями, байдужістю, наругою над честю й гідністю. Усе це викликає в героя озлобленість, ненависть, роздуми й сумніви, змушує шукати виходу.

Достоєвський показав небезпеку для людства індивідуалістичної свідомості, що прагне до самоствердження. Письменник глибоко проникає в душу злочинця, і за ідеєю вбивства заради любові до людей відкриває найжахливішу для нього ідею – влади заради влади, ідею, що розділяє людство на дві нерівні частини: більшість – “тварей тремтячих” і меншість – “володарів”, які від народження покликані керувати більшістю, стояти поза законом і мають право в ім’я поставленої мсти переступати через закон, порушувати Божу мораль.

Нетерплячий та озлоблений


Раскольников бунтує проти того, як влаштовано цей світ, відкидає віру в “Боже провидіння”, а разом із ним і совість як забобони. Кумир Раскольникова – володар, який не сумнівається. Його ідеал – “свобода й влада над усім мурашником”.

Саме ця хибна ідея штовхнула студента Раскольникова на вбивство. Після скоєного злочину герой не має спокою. Боротьба, що відбувається в душі Раскольникова, стає все напруженішою і заплутанішою: він, як і раніше, вірить у правильність своєї ідеї, зневажає себе за слабкість, називає підлим, і в той же час страждає від неможливості спілкуватися з матір’ю та сестрою, бо думати про них йому так само боляче, як і про вбивство безвинної сестри лихварки – Єлизавети.

За логікою його теорії, сестра та мати повинні бути віднесені до “нижчого” тину, а отже, сокира іншого Раскольникова може впасти на їхні голови. Моральний закон перемагає, і в душі героя відбувається переворот: він народжується для нового життя. Совість, вдача виявились сильнішими за хибну теорію.

У кінці роману через сон Раскольникова Достоєвський показує картину майбутнього світу, якби в ньому панувала ідея індивідуалізму. Письменник застерігає людство від такої небезпеки. Він показує, яку велику владу над людьми має ідея, і якою страшною вона може бути.

Варіант 2

Роман Ф. М. Достоєвського “Злочин і кара” – це твір, присвячений історії того, як довго й важко йшла до розуміння істини через страждання й помилки бентежна людська душа. Для Достоєвського, людини глибоко релігійної, зміст людського життя полягав у розумінні християнських ідеалів любові до ближнього. Розглядаючи з нього погляду злочин Раскольникова, він виділяє в ньому передусім факт порушення моральних законів, а не юридичних.

За християнськими поняттями, Родіон Раскольннков – грішна людина. Мається на увазі не гріх убивства, а гординя, ненависть до людей, думка про те, що всі – “тварі тремтячі”, а він, можливо, “той, хто) має право”, обранець долі.

На сторінках роману автор докладно досліджує теорію Родіона Раскольникова, що завела його в глухий кут. Взаємозв’язок між мстою і засобами, що можуть бути застосованими для досягнення цієї мсти, досліджувався давно. Єзуїти придумали для себе гасло: “Мста виправдовує засоби”. Цей вислів є квінтесенцією теорії Раскольникова.

Не маючи необхідних матеріальних можливостей, він вирішує вбити стару Олену Іванівну, пограбувати її й одержати засоби для досягнення своїх цілей. Однак його постійно мучить одне питанням: чи має він право на те, щоб переступити юридичні закони? Відповідно до його теорії – так. Якщо здійснення його ідеї (можливо, рятівної для людства) того зажадає.

Достоєвський не погоджується із філософією Раскольникова і змушує його самого в ній зневіритися. Сюжет має дзеркальний характер: спочатку порушення христіянськнх заповідей, потім убивство: спочатку герой твору визнає вбивство як допустимий засіб для досягнення мети, але потім знаходить у собі духовні сили, щоб зрозуміти святість ідеалу любові до ближнього, щиро покаятися, очиститися, воскреснути до нового життя.

Раскольннков збагнув хибність власної теорії і відродився через страждання. Неминучість страждання на шляху розуміння сенсу життя, пошуки щастя – наріжний камінь філософії Достоєвського. її провідником у романі “Злочин і кара” є Соня Мармеладова, усе життя якої – суцільна самопожертва. Силою свого кохання, здатністю витерпіти будь-які муки вона допомагає Раскольникову перемогти самого себе й духовно воскреснути.

Варіант 3

“Злочин і кара” – це роман про Росію середини ХІХ ст., яка пережила епоху найглибших соціальних перетворень та моральних струсів. З перших сторінок роману ми дізнаємося про те, що Раскольников спокусився на якесь діло. В нього народилася мрія, до здійснення якої він дуже близький.

А місяць тому, майже помираючи з голоду, він змушений був закласти у старої баби, лихварші, каблучку – подарунок сестри. Велику ненависть та відразу відчуває він до вередливої та нікчемної старої, яка наживається на чужому горі, злиднях. Пізніше у трактирі Раскольников випадково почув розмову студента з офіцером про “глупу, беззмістовну, нікчемну, злу, хвору стару, нікому не потрібну і, напроти, усім шкідливу”.

Півроку тому Раскольников написав статтю “Про злочин”, де виклав свою теорію психологічного стану злочинців упродовж усього злочину. Він доводив, що цей стан більш схожий на хворобу – потьмарення розуму, розлад волі, випадковість та нелогічність учинків. Ми майже нічого не знаємо про ту велику працю думки, в результаті якої у свідомості Раскольникова розвилася його ідея. Вона розкривається лише після вбивства.

У жахливому брудному трактирі слухає Раскольников жартівливу та трагічну розповідь Мармеладова про сімнадцятилітню дочку Соню, її подвиг, жертву, спасіння родини. Але людина до всього звикає. Так і Мармеладов.

“Ще один удар, ступінь до бунту – лист матері про Дунечку, сестру, яка “сходить на Голгофу”, Дунечку, яка моральну свободу не віддасть за комфорт, заради власної вигоди. Зустріч Раскольникова з п’яною збезчещеною дівчинкою теж виявилася доленосною. Де ж вихід? Хіба можна обійтися без жертв? Треба щось зробити. “Або відмовитися від життя зовсім! – крикнув він раптом у запалі, – слухняно прийняти долю такою, якою вона є, раз і назавжди, і задушити у собі все, відмовившись від усілякого права діяти, жити і любити!” Але Раскольников хоче “діяти, жити і любити”.

Вбивство старої потрібне Раскольникову для перевірки своєї здатност і на злочин, а не для перевірки ідеї. Логічних заперечень своєї ідеї Раскольников так і не побачив. Він був упевнений у неможливості щось змінити: людське страждання нескінченне, а світ поділений на пригнічених і на тих, хто пригнічує, володарів та підлеглих. Або, за Раскольниковим, на “пророків” та “твар тремтячу”.

Визнання своєї провини – це для Раскольникова визнання власної неспроможності та мізерності. Але ідея непорушна. Проте Достоєвський вважає, що перемагає людяний Раскольннков, а ідея жорстокості терпить поразку.

Незважаючи на страшну темряву, зображену Достоєвським у романі “Злочин та кара”, картину людського буття, ми бачимо просвіт у темряві, ми віримо у моральну силу, мужність і рішучість героя Достоєвського знайти шлях та засоби істинного служіння людям. Адже він залишився людиною і громадянином.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Індивідуалістичний бунт Родіона Раскольникова

Categories: Твори з зарубіжної літератури

Links