ІКБАЛ, Мухаммад

(1877 – 1938)

ІКБАЛ, Мухаммад (09.11. 1877, м. Сіалкот, Індія – 21.04.1938, Лахор) – індійський поет і філософ.

Ікбал народився в м. Сіалкот (Сіялкот), у Пенджабі. За походженням сім’я належала до гілки кашмірських брахманів Сапру, які прийняли іслам у XVII ст. У Сіалкот дід Ікбала переселився лише у 1857 р. Таким чином, Ікбал був пов’язаний із двома найбільшими провінціями тогочасної Індії – Кашміром і Пенджабом. Розмовною мовою у сім’ї була панджабі, а навчання Ікбала відбувалося мовою урду та англійською у школі при шотландській місії. Після закінчення дворічного коледжу в Сіалкоті Ікбал подався в Лахор – столицю Пенджабу. Він став студентом Державного коледжу – у той час одного із найкращих учбових закладів Північної Індії, де продовжував вивчення перської та арабської мов, розпочате ще в Сіалкоті. Одночасно Ікбал студіював філософію й англійську літературу. Майбутній поет закінчив коледж у 1899 р. із золотою медаллю та ступенем магістра. Проживаючи в Лахорі, він виступав на мушаїрах і читав вірші на щорічних сесіях Товариства захисту ісламу.

Ікбал почав публікуватися із 1901 р. в новому журналі “Скарбниця” (“Махзан”), вихід якого був значною подією у літературному житті всієї Північної Індії. Після закінчення коледжу Ікбал викладав у Орієнтальному коледжі Лахора англійську мову, а також вів курси історії, економіки й арабської

мови. Його цікавив суфізм, історія філософії та релігійних учень. Надзвичайно обдарований молодий викладач швидко зажив популярності і як поет, і як перспективний учений: він опублікував ряд статей із історії суфізму, економіки і т. д. У дусі часу він продовжував оспівування просвітницьких ідеалів Алігархського руху: патріотизму, єдності індусів і мусульман, прагнення волі. Його ліричній поезії притаманні романтичні мотиви; захоплення Ікбала підтверджує і ряд перекладів англійських і американських романтиків. Поет не цурався і філософської лірики. Основна її тема – прагнення до пізнання істини, але не через сприйняття зовнішніх форм, які не відображають суті речей, а через пізнання “із заплющеними очима”, з допомогою “очей серця”.

У 1905 р. Ікбал поїхав у Європу, де провів три роки в Англії (Оксфорд, Кембридж) і Німеччині (Гейдельберг, Мюнхен). Він захистив дисертацію, яку видав у 1908 р. під назвою “Розвиток метафізики в Персії”. Попри оглядовий і частково поверховий характер дослідження (в цілому, це коротка історія релігійно-філософських концепцій в Ірані від доісламських часів до постісламського вчення бабізму (бехаїзму)), робота над іранськими рукописами в бібліотеках Англії та Німеччини збагатила поетичний світогляд Ікбала, дала філософське обгрунтування багатьом його поетичним задумам, зокрема образу “досконалої людини”. “Досконала людина” – один із найважливіших концептів мусульманської середньовічної (суфійської) думки. Тему “досконалої людини” Ікбал розробляв у “Таємниці особистості” (“Асрар-і худі”, 1915) – його першому значному творі перською мовою, який він розпочав, імовірно, зразу після повернення з Європи.

Недовго пропрацювавши у Лахорському Державному коледжі, Ікбал відмовився від служби. Він зайнявся юридичною практикою, але основний час віддавав літературній праці. У Європі Ікбал пережив сильну душевну кризу. Він познайомився з Атійа-бегум Файзі, і ця зустріч глибоко вплинула на його поезію. Водночас він з особливим болем усвідомив колоніальну залежність своєї країни і намагався відповісти на болючі питання, які торкалися історії та філософії ісламу та суфізму. Порівнюючи становище вільних європейських народів із колоніальними народами Сходу, Ікбал дійшов висновку, що саме розкріпачення особистості є головною причиною “перемоги Заходу над історичними обставинами”. Водночас змінюються його погляди на можливість збереження індусько-мусульманської єдності, і тепер замість неї він оспівує ідею мусульманського братерства, закликає до “пробудження” мусульман Індії. Уся ця сума ідей і задумів і втілилася у його маснаві “Таємниці особистості”.

Закликаючи своїх співвітчизників усвідомити роль вільної особистості, зрозуміти, що людина сама вирішує свою долю і не є заручником фатуму, Ікбал не відходить від релігії. Він висуває концепцію “худі” – особистості, “самості” людини, – підкреслюючи, що ідеальним втіленням цієї “самості” є “досконала людина”, яка з’явиться, щоби вказати світові шлях порятунку. “Найповніша особистість”, за Ікбалом, це Аллах, але “досконалість людини” у земних справах залежить лише від неї самої, від того, наскільки вона наблизилася у своєму самовдосконаленні до цієї “повної особистості”.

У 1923 р. вийшла друком збірка Ікбала мовою фарсі “Послання Сходу” (“Пайяме машрік”). Незвичний її адресат: Й. В. Гете – автор “Західно-східного дивану”, основні “книги” якого є наслідуваннями перських поетів і поетичних жанрів. За словами самого Ікбала, Гете передав привіт – “салам народам Сходу від народів Заходу”. Основні ідеї збірки – всесилля кохання, універсальність добра, а також суперечність “любові та розуму”, яка розмежовує людство на “Схід” (любов) і “Захід” (розум):

Обоє ідуть до мети, обоє –

Погоничі каравану,

Але розум веде хитрощами,

А любов тягне волоком за собою.

Услід за “Посланнями Сходу” з’явилася нова збірка мовою фарсі – “Перські псалми” (“Забуре Аджам”, 1927). Окрім газелей, у це видання ввійшли два маснаві: “Поема про рабство” (“Бандагі-наме”) і “Новий квітник таємниць” (“Гулшане разе джадід”). Газелі імітують екстатичність псалмів біблійного царя Давида. Основна їхня тема – космічне призначення людини, ЇЇ одвічний пошук, неспокій, її суперечка з Богом.

У 30-х pp. Ікбал більше писав мовою урду. Мовою фарсі він видав у 1962 р. поему “Книга Джавіда” (“Джавід-нае”). Ліричні твори 30-х pp. мовою фарсі разом із поезією урду останніх двох років життя ввійшли у збірку “Дарунок Хіджаза” (“Армагане Хіджаз”), видану вже після смерті (Ікбал помер у 1938 p.).

“Книга Джавіда” – складний твір; його тема – мандри душі небесними сферами, небесна подорож у пошуках світла божественної Істини. Герой на ймення Зендеруд – він же авторське “я”, супроводжуваний духом Румі, зустрічає грішників і праведників, які перебувають то в льодах чи озерах з киплячою смолою, то в ідеальному місті, то в нейтральному просторі. Усі вони перебувають на різних стадіях близькості до божественного престолу. Поміж душ, які зустрічають мандрівці, – Іса (Ісус Христос) і Мірза Галіб, давні язичницькі божки, генерал Кітченер, мученики, праведники та зрадники ісламу й інших релігій, що уособлюють усі колізії духовних борінь, усі успіхи, осягнення та помилки сприйняття. Саме сходження знизу вгору, від Місяця до емпіреїв (Восьмого неба), у мусульманській традиції не означає того, що “погане” залишається внизу.

Пафос “Книги Джавіда” так само пов’язаний з колізіями сучасного політичного життя, як і пафос “Божественної комедії” Данте, з якою прийнято порівнювати поему Ікбала.

Нове світосприйняття, думки про необхідність зрівнятися з найпередовішими цивілізаціями, довести глибоку культурну значимість досвіду мусульманських народів – все це вимагало від Ікбала надзвичайної напруги сил у пошуках істини. Його поезія була явищем як органічним, так і екстраординарним, оскільки такі поети, як І., навіть у цій великій літературі з’являються раз у століття.

За Н. Пригаріною


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

ІКБАЛ, Мухаммад

Categories: Біографії

Links