Ігор Житель півночі (Ігор Васильович Лотарев), поет срібного століття російської поезії


Як поет, Житель півночі знаходить себе в 1907 році, коли визначив своє місце в житті: “Не змінюй наміченої стежки, і помни: хто, навіщо й де ти”. Проходять роки, відбуваються великі події, через які з’являються нові, прекрасні рядки. Коли йде перша світова війна, поет почуває потрясіння, що наближаються: “Чим далі, усе гірше й гірше. Всі тягостней, всі больней. І, на щастя, стежка вже, і жах уже на ній”. Перші публікації не принесли Жителеві півночі слави, однак поет і не думав зупинятися на творчому шляху, а навпаки, з новими силами прийнявся за роботу

Тема батьківщини для Жителя півночі була головною. Проникливі вірші про рідну землю, про трагедію народу, якому дісталася нелегка доля. Житель півночі вболіває разом з Росією, пропускаючи через своє серце всього болю, всі радості її. “Моя безбожна Росія, пише поет, священна моя країна”. Він вірить у велике майбутнє Росії, недарма він називає батьківщину “крилатої”. Поет поважає свою вітчизну так само, як і жінку, що просто неможливо не любити. Повні зачарування вірші, присвячені прекрасній дамі. Спочатку замилування красою в “плаття муаровому” приходить у вірші “Кензель”. Чудово своєю наспівністю, музикальністю вірш “Бути може”. На думку Жителя півночі, любові без жертви ні, любов світла, вона радість, вона щастя

У багатьох віршах Жителя півночі протягає іронія.


Іронія до самого себе, до свого часу, до людей, які його оточували. Поет відчуває страх при думці про те, що егоїзм стосовно Росії приведе в нікуди: “И от ми залишилися без Батьківщини, і вид наш і жалюгідний і порожній…”

А як ми ставимося до своєї батьківщини. Убиваємо тварин, яких просто не маємо права вбивати, рубаємо лісу, які дають нам повітря, а виходить, і життя, забруднюємо воду, що п’ємо. Жах людського буття на цьому не закінчується, ми стаємо звірами по відношенню друг до друга: убиваємо, грабуємо, насилуємо. Про яку батьківщину може бути мовлення, якщо вона заплямована нашими підлими вчинками. Про що можна писати вірші, коли літературу топчуть ногами. А може, це сон. Якщо це сон, то що заважає нам прокинутися. Нам ніщо не заважає прокинутися, крім нас самих. Формула відродження лежить у відродженні самого себе, свого внутрішнього миру. Хотілося б, щоб кожний з нас поважав і любив свою батьківщину так, як Ігор Житель півночі, і тільки тоді ми придбаємо свої природні національні риси

Щоб підкреслити важливе значення Жителя півночі для російської літератури, приведу висловлення про нього авторитетного поета В. Брюсова: Не думаю, щоб потрібно було доводити, що Ігор Житель півночі щирий поет. Це відчує кожний, здатний розуміти поезію, хто прочитає Громокипящий кубок

27 лютого 1918 року на вечорі в Політехнічному музеї в Москві Ігор Житель півночі був проголошений королем поезії. Друге місце зайняв Володимир Маяковський

Багато ходить толков про справедливість королівського звання Ігоря Жителя півночі. Я чув, що футуристи буквально спровокували такий хід подій на вечорі. Але проте сам поет поставився до цього обрання цілком серйозно.

Відтепер плащ мий фіолетовий,

Берета оксамит у сріблі:

Я вибраний королем поетів,

На заздрість нудотної мошкарі

Пройшовши свій зручний, з погляду обивателя, шлях дачника після революції, Житель півночі відійшов від своїх солодких захоплень ананасами й шампанським. Він із чистим серцем вертався до споконвічно проголошеного їм поетичній простоті: Чим простіше стих тим він сутужніше…

Він звертається до тем справжньої людської любові й гармонії її із природою:

Не засоромся, схиливши свої коліна,

Дякувати в захваті небеса,

Що зриш ще один розквіт бузку

И чуєш птахів весняних голосу

Земля цвіте, учора ще нагая,

Цвіте душу, її квітам внемля.

Знаходить у серце радість всеблага

Ціною бессмертья смертна земля!

Один лише раз живучи на цьому світлі

И відчуваючи землю тільки раз,

Забудь про долі майбутніх сторіч:

Все життя твоя в променях розкритих очей

Як бачить читач, з-під вуалі декадентства, эгофутуризма, символізму зрештою проступає особа поезії із класичними эстетическими рисами. Для мене безсумнівні заслуги поета Ігоря Жителя півночі перед вітчизняної поезії. У тім, що духовні й моральні досягнення срібного століття облагородили наше суспільство й з’явилися предтечей великого духу нашого народу, що вистояв у страшних випробуваннях XX століття, є й поетичний внесок Ігоря Жителя півночі



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Ігор Житель півночі (Ігор Васильович Лотарев), поет срібного століття російської поезії

Categories: Шкільні твори

Links