Ідуть століття, шумить війна

Творчість – одна зі сторін нашого життя, у якій жахливе може приваблювати своєю фатальною красою або одкровенням. У російської поезії цим художнім прийомом у досконалості володіли Лермонтов, Блок, у прозі – Гоголь, серед художників у цьому плані, я вважаю, помітний Костянтин Васильєв. В основі приваблювання жахливим, по-моєму, лежить якась катастрофа, катаклізм і т. п. У всіх словниках миру слово “катастрофа” тлумачиться майже однаково: перелом, переворот, згубний випадок, подія, що порушує звичайний плин життя людини. Цей мій невеликий екскурс по словниках показує, що катастрофа може бути й без жаху й загибелі. Буває так званий холокает – катастрофа в прямому вузькому змісті: масова загибель людей, аварія на АС і т. д.

Фільм “Холокост” про винищування нацистами євреїв підказав назву цього типу подій. Холокаст – це події, що включають у себе жахи від загибелі Помпеи до сучасних воєн. Всі ці катастрофи, оформлені в художній або дослідницький матеріал, приваблюють нашу увагу. Я знаю людей, які з нетерпінням очікують телепередачу “Катастрофи тижня” або які-небудь невідомі кадри жахів чеченської бойні. Виключенням на якийсь час стала чорнобильська аварія, тому що всі відчули її особистою катастрофою. Видимо, зіграв роль момент абсолютного діставання, адже ні відстань, ні товсті стіни від ядерної смерті не рятують. Але пройшло небагато часу, і процес приваблювання почався й у відношенні цієї жахливої катастрофи століття. Поки це проявляється в прагненні деяких журналістів і письменників показати свою небайдужість до світових проблем, у викритті винних, але, видимо, незабаром з’являться або, може бути, уже з’явилися (я просто не в курсі) художні Твори на цю тему

Але повернуся до літератури. Ще Лермонтов ремствував у своєму вірші “Пророкування” на якесь всеохоплення й владу зла на землі:

Коли дітей, коли безневинних дружин,

Низвергнутий, не захистить закон;

Коли чуму від сморідних мертвих тіл

Почне бродити серед сумних сіл,

Щоб хусткою з хатин викликати

И стане глад цей бедний край терзати;

И заграва офарбить хвилі рік;

У той день з’явиться потужна людина,

И ти його довідаєшся – і зрозумієш,

Навіщо в руці його булатний ніж,

И горі для тебе – твій плач, твій стогін

Йому тоді здасться смішний

Зображуючи жах катастрофи, поет не уник моментів красивості – “И заграва офарбить хвилі рік”, “У той день з’явиться потужна людина”. По-моєму, самого поета приваблюють образи сверхкрасоти й надлюдини, хоча ясно, що вони значать для людства

Олександр Блок відкрив, по-моєму, новий тип катастрофічної краси. Це – краса гарного, хоча й жахливому пророцтві, краса катастрофи, що як би відкриває двері в інший світ. Наприклад, цикл “Арфи й скрипки”:

Він занесений – цей жезл залізний

Над нашої головою. І ми

Летимо, летимо над грізною безоднею

Серед тьми, що згущається

Але чим поле неукротимей,

Чим ближче веянье кінця,

Тим осяйніше, тим зримей

Сяйво Її особи

Але однаково я вважаю, що для морального сприйняття життя й навколишнього світу приваблювання жахливим нічого не дає. Тільки лише будить у людині гострі відчуття. Мабуть, таке “приваблювання” наносить також відома моральна шкода. Зараз засобу масової інформації процвітають в “жахливому”. Оточеною такою інформацією, людина може зрештою прийняти все це за норму життя. Я б такої норми не бажав нікому

Ідуть століття, шумить війна