Ідея єдності людини і природи в драмі-феєрії Л. Українки “Лісова пісня”

У чому сенс людського буття? Для чого живе у світі людина? Споконвіку замислюється над цим людина й віками не може знайти остаточної відповіді, тому що скільки людей, стільки й відповідей. Людина ж з творчим духом, з розумом, який ніколи не б/вас в спокої, намагається усім своїм життям розв’язати це болюче питання.

Драма-феєрія “Лісова пісня” створена на основі фольклорних українських джерел. Крім того, твір написаний у руслі романтичних традицій, пошуків зв’язку між природним і людським началом. Саме цей конфлікт стає провідним

у “Лісовій пісні”, визначаючи художні особливості, специфіку образів та ідейне наповнення твору.

Конфлікт між природним і людським, між лісом і селом уяскравлений у творі міфологічними сюжетами, взятими з українського фольклору. З іншого боку, поетеса не могла не бути знайома і з тими Творами загальноєвропейської літератури, у яких так само піднімається проблема протистояння природного й цивілізаційного. М. Зеров так писав про творчість Лесі Українки: “Справжнім “пафосом” її творчості було розв’язання загальнолюдських проблем та вічних колізій, найулюбленішою сферою був світ ідей.

Мандрівні образи через те й були її постійними супутниками, що більше простору давали її думці, гострій, сильній, вразливій, мимо якої не проходило без відгуку ні одно значне ідейне зворушення сучасності. В неї справді була еолова арфа, що підхоплювала своїми струнами всі повіви ідейних вітрів та бур”.

Образи твору немовби утворюють два табори, що протистоять один одному. Одні – природні (Мавка, Лісовик, дядько Лев), інші протистоять природі (мати Лукашева, Килина). Але до якого ж табору віднести Лукаша? І чи є Мавка тільки втіленням природного начала? Саме ці питання нам слід розв’язати протягом нашого твору.

Коли ми спостерігаємо першу зустріч Мавки та Лукаша, то помічаємо, що, незважаючи на таку схожість їхніх натур, у Лукашеві спостерігається все-таки певна заземленість, побутовість інтересів. Так, він є поетичною натурою, та в ньому ніби поєднуються обидві стихії – природна (у цьому випадку музична) і цивілізаційна (побутова). Мавка ж цілком закорінена в світ поетичної природи, що є втіленням “справжнього”, чистого світу:

Ясне намисто

З кришталю грає і ряхтить усюди…

Я спала. Дихали так вільно груди.

По білих снах рожевії гадки

Легенькі гаптували мережки,

І мрії ткались золото-блакитні,

Спокійні, тихі, не такі, як літні…

Мавка прагне кохання і сприймає його знову ж таки як річ природну, не пов’язану з якимись інтересами, вигодами. Вона не уявляє, що коханого можна зрадити, полишити його. Але почуття кохання до цього часу було невідоме лісовій дівчині, оскільки вона кожної весни немов народжувалася заново, не знаючи зупину, як і світ природи. Для підтвердження нерозривного зв’язку Мавки з природою можемо згадати, як виглядає героїня навесні, влітку і восени. Кожного разу її вигляд відображає стан природи. Восени вона юна й розквітла, немов пуп’янок, влітку уквітчана й стигла, як колос. А восени краса її в’яне, немов трави й дерева. Так і її кохання немов переживає фази розвитку природи. Навесні воно розквітає і пишається собою, даруючи сили й поетичне натхнення, влітку стає зрілим, врівноваженим і спокійним. Адже саме в цей час Мавка наважується одягтися у селянську одежу і стати до роботи в господарстві, восени кохання починає в’янути разом з почуттями Лукаша.

…До кого ти подібна? До служебки,

Зарібниці, що працею гіркою

Окрайчик щастя хтіла заробити

І не змогла, та ще останній сором

Їй не дає жебрачкою зробитись.

Згадай, якою ти була в ту ніч,

Коли твоє кохання розцвілося…

У Лукашеві прагнення жити – звичайним селянським життям перемагають порив до чистого справжнього кохання. Під впливом матері, що постійно гризе його і лає Мавку, хлопець починає задумуватися, чи не є господарські інтереси важливішими за кохання. Його натура двоїться, він стає грубим до Мавки, принижуючи її гідність:

Так, отже, слухай: якщо я тут маю

Тебе питати, хто до мене сміє

Ходити, а хто ні, то ліпше сам я

Знов з лісу заберуся на село.

Вже якось там не пропаду між людьми.

Недарма Лукаш згадує саме село, протиставляючи його лісові, намагаючися продемонструвати Мавці, що цей світ закритий для неї, там вона чужа. Мавка вже й сама почуває це, стикаючися з Лукашевою матір’ю та Килиною, заглибленими тільки у пошук

Вигоди. Бачить вона і те, що люди – чужі рідному для неї світу, сповненому щирих почуттів, справжніх, а не удаваних поривів, правдивості й щастя бути самим собою. Однак Мавка вже “отруїлася” коханням до людського сина, вона вже не може повернутися у світ природи. Так само, як і Лукаш, що пізнав щире кохання, не може тепер задовольнятися його сурогатом. Дві людини зробили крок одна до одної, два світи на деякий час зблизились, та до чого це призвело? До трагедії, до зламу обох особистостей. Мавка іде до Того, що в скалі сидить, а Лукаш перетворюється на вовкулаку.

Але невже надії на поєднання людського й природного немає, невже немає надії для людства вийти зі світу штучного і повернути собі справжнє, чисте почуття? Ні, надія є, і звучить вона наприкінці твору, у монолозі Мавки – своєрідному апофеозі романтичного струменя твору, наповненому силою віри у духовність, у добро, у вічне почуття, у вірність собі і коханому.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Ідея єдності людини і природи в драмі-феєрії Л. Українки “Лісова пісня”