Ідея “надлюдини” у трагедії А. С. Пушкіна “Моцарт і Сальери” і романі Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання”

Постійні звертання до А. С. Пушкіна – одна з найважливіших особливостей усього Творчості Ф. М. Достоєвського. “Усе, що є в мене гарного, всім цим я зобов’язаний йому”, – визнавався Достоєвський. Він був першим, хто по-справжньому глибоко зрозумів творчість Пушкіна, проникнув у мир його ідей. Після мовлення Достоєвського на відкритті пам’ятника Пушкіну в Москві багато суперечок про поета стали просто непотрібними. У своїх добутках Ф. М. Достоєвський часто використовує різноманітні мотиви добутків А. С. Пушкіна. Досить згадати лейтмотив “Мідного вершника”, тему бісів і багато чого інше

Але найбільш багатий “пушкинизмами” роман “Злочин і покарання”: паралелі з “Піковою дамою”, розробка наполеонівської ідеї. Але, на мій погляд, найбільш важливою точкою дотику тут буде п’єса з маленьких трагедій “Моцарт і Сальери”. Дійсно, саме А. С. Пушкін відкриває в російській літературі тему надлюдини

Він не заперечує існування “сверхлюдей”. Моцарт, приміром, – великий геній. Але ця “надособистість” може проявлятися саме в унікальному таланті, але ніяк не в можливості вбивати

Моцарт стає жертвою музичного ремісника, людини, що не народився великим, а тому намагається довести самому собі, що хоч у чомусь зрівняється з Богом. Розкольників теж винаходить свою теорію, щоб у своїх очах піднятися над

юрбою, над дрібними людишками, тому що іншого способу виділитися в нього немає. До речі, порівняння Моцарта з бабою-процентщицей, що, звичайно, на перший погляд може здатися безглуздим, теж несе в собі величезний зміст. Перед Богом всі люди рівні, немає важливого вбивства й убивства незначущого, подібно тому, як немає людей, які могли б собі вбивство дозволити. Згадаємо, до речі, що перші слова Сальери в п’єсі – “Немає правди на землі. Але правди немає й вище”.

Зрозуміло, смішно було б говорити про Сальери-Атеїста. Але ці його слова неминуче породжують висновок: якщо вище людини правди ні, те правду треба шукати в самій людині, а отже – людина може дозволити собі самому судити свої справи. Чи не подібно це з атеїстичними переконаннями Раскольникова? Слова Сальери про Мікеланджело Буонаротти нагадують нам про досить відому легенду, відповідно до якої Мікеланджело, розписуючи один із соборів Ватикану, умертвив натурщика, щоб правдоподібніше зобразити борошна вмираючого Христа. Убивство заради мистецтва!

Пушкін ніколи б цього не виправдав. А що говорить Розкольників? “Одна смерть і сто життів замість – так адже отут арифметика!” (Згадаємо, до речі, що Сальери “повірив алгеброю гармонію”.

) Цеглинка для загального щастя! Пожертвувати одним життям заради світлого майбутнього, те, що завжди виправдували соціалісти, з ідеями яких завжди сперечався письменник-гуманіст, пожертвувати одним нікчемним життям заради вічного мистецтва… Хто дав людині право вирішувати, чи має значення для людства чуже життя? Є чи в нас право розпоряджатися хоча б своїм життям? І Достоєвський, і Пушкіна доводять, що ніяке вбивство не можна виправдати нехай навіть гаданою високою метою

И Сальери, і Розкольників хочуть бути великими. Скоріше, навіть не бути, а здаватися. Сальери відразу розуміє, що велико він може бути тільки в тому випадку, якщо не буде Моцарта; Розкольників сам говорить, що “Наполеоном здаватися хотів”. І в цьому ще один з доказів того, що вбивство не виправдано: навіть ціль убивства виявляється надуманою. Характерно, що й Сальери й Розкольників намагаються хоча б частково виправдати себе тим, що представляють свою жертву в найбільш невигідному світлі

Від подібного розуміння сутності злочину йде й часткова подібність у його художнім зображенні. Сальери в трагедії багатослівний, Розкольників наділений великими внутрішніми монологами, сповідями. Жертвам у добутках приділяється набагато менше уваги. Із цього можна зробити два висновки: по-перше, авторів набагато більше цікавить особистість злочинця, філософських Корінь злочину, а по-друге, обоє автора доходять висновку, що злочинець шукає виходу своїй ідеї в словах. Сальери носить із собою отрута вже 18 років, Розкольників мучиться своєю ідеєю давно – стаття з викладом ідеї написана за півроку до вбивства

Ідея давить на людину зсередини, мучить його. У сні до Раскольникову приходить баба, що сміється. Її прототипом, звичайно, є графиня з “Пікової дами”. Однак характерний той факт, що лейтмотивом Моцарта в трагедії теж є сміх, що явно контрастує з настроєм Сальери. Сміх жертви перед особою вбивці жахливий, тому що в ньому – ще одне покарання злочинця

И в “Моцарте й Сальери”, і в “Злочині й покаранні” згадуються трактири: “Золотий лев” і “Кришталевий палац”. У Пушкіна назва трактиру відповідає духу часу. У Ф. М. Достоєвського воно натякає на сховану полеміку з романом Н. Г. Чернишевського “Що робити?”, сном Віри Павлівни. Але жодне слово в добутках А. С. Пушкіна й Ф. М. Достоєвського не може бути випадковим

Прикметники “золотий” і “кришталевий”, на мій погляд, указують на контраст зовнішнього й внутрішнього. У романі Достоєвського саме в трактирі відбувається принциповий для розвитку “ідеї” розмова із Заметовым, в А. С. Пушкіна в його маленькій трагедії відбувається страшне, таємне, некрасиве вбивство, не дуель, а зрадництво. Драматизм сцени підсилюється звучанням “Реквієму”. У розмові з Порфирієм Петровичем Розкольників ретельно обмірковує свої відповіді, боїться як-небудь себе видати. Схоже поводження героїв можна спостерігати й в А. С. Пушкіна

Моцарт говорить Сальери: “Прощай же!” – а Сальери у відповідь – “До свиданья”, хоча він-те саме точно знає, що більше не побачить із Моцартом, і наступні його слова: “Ти заснеш надовго, Моцарт”. У трагедії “Моцарт і Сальери” А. С. Пушкін першим зробив висновок, що однозначно розбивав всі теорії “сверхлюдей”: “Геній і лиходійство дві речі неспільні”. І А. С. Пушкіна, і Ф. М. Достоєвського хвилювали ті самі проблеми, проблеми загальнолюдського масштабу

Достоєвський переосмислив пушкінський висновок і, що саме головне, переніс ідею “надлюдини” у сучасну йому дійсність, під час, коли Росію розбурхували соціалістичні ідеї. Достоєвський попереджав людей: не допустите того, щоб прагнучі до влади люди дозволили собі вирішувати долю маленьких людей, щоб з ваших сестер і матерів зробили цеглинка в будинку майбутнього щастя. Дивно, чому всі ми так глухі до пророцтв великих мислителів?


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Ідея “надлюдини” у трагедії А. С. Пушкіна “Моцарт і Сальери” і романі Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання”

Categories: Нові твори

Links