Ідея безсмертя в романі М. Стельмаха “Правда й несправедливість”

Людина все життя, усе століття шукала правду. Знаходив і втрачав, і знову шукала, тому що без правди не слід жити на землі. Тому М. Стельмах у своєму романі “Правда й несправедливість” і піднімає ідею торжества, ідею безсмертя правди, безсмертя народу. З його сторінок з’являється переді мною у всій своїй величі й красі – мій народ, що створював історію. Ця Історія замішана на сльозах і знущаннях, на стражданнях і крові, але з її будується величне спорудження, назва якому – Правда. В українському фольклорі здавна живе Легенда про Марка

Проклятому, “покараному безсмертям”.

У романі Стельмаха це безсмертя добуте в незлічимих боях: боях на фронті під час війни, боях на господарському фронті, боях із кривдниками, підлабузниками й нехлюями – боях за Правду. Це безсмертя Марко черпає в безсмерті народному, у своїй безмежній любові до Батьківщини: “напевно, тому й вижив, що бачив не хижі химери й страх, націлені, спрямовані на людське серце, а тиху матерів з немовлям…”. А Батьківщина – це й народ, це й батько з матір’ю. Трагічно загинув у бої з денікінцями Трохим Безсмертний. На його могилі із хреста виросла верба. І з тих

пор, напевно, і виніс Безсмертн-Син світлу любов до правди й чорну ненависть до несправедливості. Марко начебто поніс у життя невисловлені батьківські заповіти – найбільше любити людей і рідну землю. Марко й справді безсмертний: безсмертний у своїй любові до людей, у своїх турботах про їх. Побачивши, що зустрічними планами в людей забирають останнє, він, виконавши хлібоздавання, залишок зерна роздає людям. Але Антон Безбородько це вважає злочином. Отут і зштовхнулися правда й несправедливість, щоправда, замішана на людських сльозах, і несправедливість, “побудована” на ненависті до людей, на заздрості. Хто з них переможе, хто знайде сили вистояти?

Марко Безсмертний Знаходить у собі сили боротися, боротися в будь-якій ситуації. З наганом примушує він Безбородько лізти в крижану воду, щоб той зрозумів, що вчиняє злочин, примушуючи дівчин і жінок мочити коноплі в такий холод. Уповноваженого з області Киселю Марко не побоявся прогнати з поля, коли той “для відомості” наказав передчасно починати жнива. Він не мовчить, тому що відчуває, що робить правильно, що від цього покращиться життя простого трудівника-колгоспника. За це Марка дуже цінують люди, називають його “сьогоденням” головою, тому що “у голові й у душі має поняття й про землю, і про людей, і про коней, і про хліб святому, і про рибу у воді, і про птаха в небі, і про вдову нещасної, і про сироту безрідної”. Цей правдошукач мріє й робить усе для того, щоб люди скоріше перейшли жити в теперішні будинки, а не плакали в землянках, щоб завжди на столі був хліб, щоб удови не відчували себе зовсім нікому не потрібними, щоб щасливими росли діти, щоб вони вчилися. Коли настане такий час, тоді, на думку Марка, правда переможе. На щастя, він не один, у нього є однодумці. Це й Григорій Задніпровський, і конюх дід Євмен, і секретар райкому Борисенко, і глава сусіднього колгоспу Броварник. Не приймають ці люди фашизму, що скалічив життя багатьох людей, не приймають несправедливість, що робить із людини раба: “Те будь прокляті навіки те срібло й золото, з якого вилуплюються гитлери, будь прокляте й те насіння, з якого з’являються кати й убивці, будьте прокляті й ті…, які не вміють любити людини, його рід, його звичайні земні турботи, радості й високі пориви”. Хіба такі люди можуть програти хоча б одну битву? Не можуть, тому що веде їх уперед почуття обов’язку перед людьми, відчуття правильності їхніх дій, думки про правду, про безсмертя. Ці думки допомагали Марку в роки війни, підтримували під час висновку у в’язниці й на пленумі райкому, під час рішення складних проблем

Ці думки не дали зламатися Григорієві Задніпровському в турецькій в’язниці й за українськими гратами. Вони надихнули його написати книгу, у якій правда є хоча “і гіркої, і нелегкої, і напівголодної… але це правда”. У житті, де перемагає, тріумфує правда, немає місця несправедливості й кривдникам – тому всіх їх зняте з посад або вони арештовані. Тому що правда буде жити вічно! Якими б не були важкими випробування, суворими помилки, страшними спогади, правду не примусиш зігнутися, як жебрака під чужими тинами, тому що вона буде завжди панувати на землі. Вона ввійде в безсмертя, як її “син” Марко, якому ще при житті був установлений пам’ятник. Він і його друзі знають, що життя прекрасне. Але необхідно, я думаю, затвердити справедливість, жити по правді – без болю й сорому


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Ідея безсмертя в романі М. Стельмаха “Правда й несправедливість”