Ідейно-художня своєрідність п’єси М. Горького “На дні”
В історії культури чимало імен, відомих усьому світу. Серед них гідне місце займає ім’я М. Горького. Як художник, він збагатив світову літературу новими темами, сюжетами, конфліктами і образами. Серед творів Горького п’єса “На дні” займає особливе місце. Письменник показав у ній життя ізгоїв, людей, що розірвали зв’язки із суспільством і начисто відкинуті ним. На мій погляд, дуже цікаво те, що віковічну філософську суперечку про людину ведуть не витончені представники інтелігенції, а люди із самих нижніх поверхів життя, роззуті
Мешканців нічліжки не залишають байдужими проблеми добра і зла, волі, совісті, честі, щастя, життя і смерті. Все це їх цікавить у зв’язку із ще більш важливою проблемою: що таке людина, для чого вона з’являється на землю, у чому зміст її життя? Я думаю, що саме у гострому зіткненні ідей варто шукати своєрідність п’єси “На дні”. Суперечки, жагуче та емоційне обговорення питань, що хвилюють людину, дозволяє зробити досить точний висновок про
Поняття “людини” відкривається у творчості письменника різними гранями, навіть у тих добутках, де, як і в п’єсі “На дні”, увага зосереджена на темних сторонах життя. Характерною рисою п’єси є те, що в ній особливо голосно звучить гімн Людині, як би на противагу страшним умовам життя, убогості і безвихідності. Література колишніх років, зображуючи “маленьких” людей, принижених і ображених, виражала глибокий жаль до них. Але коли люди перестають бути “маленькими”, однієї жалості до них стає недостатньо. Мені здається, що образ мандрівника-утішника Луки введений почасти й для того, щоб підкреслити цю думку. Дотепер образ цього “апостола неправди, що утішає” викликає бурхливі суперечки. Хто він – позитивний герой або негативний, жалує він людей або байдужий до них, прагне зцілити їхніми розрадами або переслідує іншу мету? Я згодна з точкою зору Б. Бяліка, що у самій постановці питання таїться помилка, “нерозуміння усієї складності і глибини горьківської п’єси.
Справа не в тім, чи жалує Лука людей (звичайно, жалує), і чи хоче допомогти їм своїми розрадами (звичайно, хоче), а в тім, як він розуміє людей, як оцінює людину”. З одного боку, Лука бачить людину у кожному мешканці нічліжки. Але разом з тим подібна жалість має на увазі безсилля що-небудь змінити у житті. Розради Луки підтримують ілюзії, якими живуть персонажі п’єси, намагаючись відгородитися від навколишньої мерзенності. І дія “казок” Луки чимсь нагадує наркотики: вони не виліковують недугу, але дозволяють людині на якийсь час зменшити біль, відчути себе краще. Все це почуває і розуміє Сатин. Я думаю, що саме тому він говорить: “Він (Лука)… подіяв на мене, як кислота на стару і брудну монету…”. Знаменитий монолог Сатина: “Людина! Це – чудово! Це звучить… гордо! Треба поважати людину! Не жалувати… не принижувати її жалістю, поважати треба!” – є реакцією на світогляд Луки. Тим, які втішають і примиряють неправди, Горький протиставляє віру у вільну Людину, якій необхідна тільки правда, якою би суворою вона не була. Таким чином, ідейно-художня своєрідність п’єси М. Горького “На дні” обумовлена світоглядними проблемами.
На їхній основі будується сюжет, виражається позиція автора. Зображуючи у гранично суворих тонах російську дійсність, що ламає людей, що заподіює їм горе і страждання, Горький завзято “збирав дрібні, рідкі крихти усього, що можна назвати незвичайним – добрим, безкорисливим, гарним”, прагнув виявити у душі самої “знищеної” людини не знищені задатки або залишки людяності. Творчість М. Горького повна любові до людини і болю за неї, за усі її приниження. І разом з тим письменник виражає віру у щасливе майбутнє людства.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)