Ідейний задум поеми позначений “Кому на Русі жити добре”


Зображення народу в поемі Некрасова “Кому на Русі жити добре” “Кому на Русі жити добре” – поема-епопея. У центрі її – зображення післяреформеної Росії. Некрасов писав поему протягом двадцяти років, збираючи матеріал для неї “по слівцю”. Поема надзвичайно широко охоплює народне життя. Некрасов хотів зобразити в ній всі соціальні шари: від селянина до царя. Але, на жаль, поема так і не була закінчена – перешкодила смерть поета. Головна проблема, головне питання добутку вже ясно видний у заголовку “Кому на Русі жити добре” – це проблема щастя. Поема Некрасова “Кому на Русі жити добре” починається з питання: “У якому році – розраховуй, у якій землі – угадуй”. Але не важко зрозуміти, про який період говорить Некрасов

Поет має на увазі реформу 1861 року, по якій “звільнили” селян, а ті, не маючи своєї землі, потрапили в ще більшу кабалу. Через всю поему проходить думка про неможливість так жити далі, про важку селянську частку, про селянське руйнування. Цей мотив голодного життя селянства, якого “туга-лихо змучило” звучить із особою силою в пісні, названої Некрасовим “Голодна”. Поет не зм’якшує фарб, показуючи вбогість, брутальність вдач, релігійні забобони й пияцтво в селянському побуті. Положення народу із граничною виразністю рисується назвою тих місць, звідки родом селяни-правдошукачі:


повіт Терпигорєв, Пустопорожня волость, села Заплатово, Дирявино, Разутово, Знобишино, Горелово, Неелово. У поемі дуже яскраво зображене безрадісне, безправне, голодне життя народу. “Мужицьке щастя, – з гіркотою викликує поет, – діряве з латками, горбате з мозолями!” Як і колись, селяни – люди “досита не едавшие, що несолоно сьорбали”. Змінилося тільки те, що “тепер їх замість пана бити буде волостной”. З неприхованим співчуттям ставиться автор до тих селянам, які не миряться зі своїм голодним безправним існуванням

На відміну від миру визискувачів і моральних виродків, холопів начебто Якова, Гліба, Сидора, Іпата кращі із селян у поемі зберегли справжню людяність, здатність до самопожертви, щиросердечна шляхетність. Це Матрена Тимофіївна, богатир Савелій, Яким Нагой, Єрмил Гирин, Агап Петров, староста Улас, сім правдошукачів і інших. У кожного з них своє завдання в житті, своя причина “шукати правду”, але всі вони разом свідчать про те, що селянська Русь уже пробудилася, ожила. Правдошукачам бачиться таке щастя для російського народу: Не треба мені ні срібла, Ні золота, а дай Господь, Щоб землякам моїм И кожному селянинові Жилося привільно, весело На всій святій Русі! У Якимові Нагом представлений своєрідний характер народного правдолюбця, селянського “праведника”. Яким живе тим же працьовитим злидарським життям, як і все селянство. Але він відрізняється непокірливою вдачею. Яким чесний трудівник з більшим почуттям собственною достоїнства. Яким і розумний, він прекрасно розуміє, чому селянин так убого, так погано живе. Це йому належать такі слова: У кожного селянина Душу, що хмара чорна, Гнівна, грізна – і треба б Громам гриміти оттудова, Кривавим лити дощам, А все вином кінчається. Примітний і Єрмил Гирин. Грамотний мужик, він служив писарем, прославився на всю округу справедливістю, розумом і безкорисливою відданістю народу. Зразковим старостою показав себе Єрмил, коли народ вибрав його на цю посаду

Однак Некрасов не робить із нього ідеального праведника. Єрмил, пошкодувавши свого молодшого брата, призначає в рекрути сина Власьевни, а потім у пориві каяття ледве не кінчає життя самогубством. Історія Єрмила завершується сумно. Він посаджений у в’язницю за свій виступ під час бунту. Образ Єрмила свідчить про духовні сили, що таяться в російському народі, багатстві моральних якостей селянства. Але лише в главі “Савелій – богатир святорусский” селянський протест перетворюється в бунт, що завершується вбивством гнобителя. Правда, розправа з німцем-керуючим носить поки стихійний характер, але така була дійсність кріпосного суспільства. Селянські бунти виникали стихійно як відповідь на жорстокі утиски селян поміщиками й керуючими їхніх маєтків. Не лагідному й покірні близькі поетові, а непокірливі й сміливі бунтарі, такі як Савелій, “богатир святорусский”, Яким Нагой, чиє поводження говорить про пробудження свідомості селянства, про протест, що накипає, його проти гноблення. Некрасов писав про пригноблений народ своєї країни із гнівом і болем. Але поет зумів помітити “іскру приховану” могутніх внутрішніх сил, закладених у народі, і дивився вперед з надією й вірою: Рать піднімається Незлічима, Сила в ній позначиться Незламна

Селянська тема в поемі невичерпна, багатогранна, вся образна система поеми присвячена темі розкриття селянського щастя. У цьому зв’язку можна згадати й “щасливу” селянку Корчагіну Матрену Тимофіївну, прозвану за особливе везіння “губернаторшею”, і людей холопського звання, наприклад, “холопа зразкового Якова вірного”, що таки помститися своєму панові-кривдникові, і роботящих селян із глави “Мізинок”, які змушені ламати комедію перед старим князем Утятиним, причиняючись, що не було скасування кріпосного права, і багато інших образів поеми. Всі ці образи, навіть епізодичні, створюють мозаїчне, яскраве полотно поеми, перегукуються один з одним. Цей прийом був названий критиками поліфонією. Дійсно, поема, написана на фольклорному матеріалі, створює враження російської народної пісні, що виконує на багато голосів

Поема Кому на Русі жити добре писалася Некрасовим у послереформенную епоху, коли стала ясна поміщицька сутність реформи, обрекшей селян на розор і нову кабалу. Основну, пронизуючу всю поему ідея ідея неминучості катастрофи несправедливого й жорстокого самодержавно-кріпосницького ладу. Поема повинна була привести читача до висновку про те, що щастя народу можливо лише без Оболт-Оболдуевих і Утятиних, тоді, коли народ стане справжнім хазяїном свого життя. Некрасов визначив словами селян основний зміст епохи, того послереформенного часу, що зображено в його поемі:Порвався ланцюг велика, Порвалася расскочилася:

Одним кінцем по пані,

Іншим по мужику!

У поемі Кому на Русі жити добре Некрасов показав два мири, дві сфери мир панів, поміщиків і мир селянства. В основу характеристики поміщиків письменник кладе точку зору мужика. Селяни зустріли Оболт-Оболдуева. Уже ім’я поміщика залучає нашу увагу своєю загостреністю. По словнику Даля, обалдуй значив: нечема, необтесаний дурень. У першому з поміщиків, що з’явилися перед мужиками, Некрасов підкреслює риси, що характеризують відносну стійкість класу. Героєві 60 років. Він пишет здоров’ям, у нього звички молодецькі, широка натура (жагуча любов до земних радостей, до її втіх). Він непоганий сім’янин, не самодур. Його ж негативні риси (кулак моя поліція, кого хочу того страчу) Некрасов зображує як класові якості. Все гарне, чим похваляється поміщик, знецінюється, здобуває інше значення. Глузливе, вороже відношення, що виникло між мужиками й поміщиком ознака класової ворожнечі. При зустрічі з мужиками поміщик хапається за пистолетик.

Оболт-Оболдуев посилається на своє чесне дворянське слово, а мужики заявляють: Ні, ти нам не дворянське, дворянське з побранкою, з поштовхом так із зуботичиною, те непридатно нам!.Оболт-Оболдуев із глузуванням ставиться до звільнення селян, а мужики продовжують розмовляти з ним у незалежному тоні. Два мири інтересів, два непримиренних табори перебувають у стані не затихаючої боротьби й виверяют свої сили. Дворянин ще впивається родовідним деревом, пишається батьком, що виріс у близькій до царського прізвища сім’ї. А мужики поняттю родовідне дерево протиставляють буденне, гумористичне: Бачили древо всяке. Письменник будує діалог мужиків з поміщиками так, щоб для читача стало гранично ясним народне відношення до дворянства. Мужики в результаті розмови зрозуміли головне: що значить кістка біла, кістка чорна й почім їм різний і пошана

Словам пана: Любив мене мужик – вони протиставляють оповідання кріпаків про важкі їхні промисли, про чужедальни сторони, про Петербург, про Астрахань, про Київ, про Казань, куди благодійник посилав селян на заробітки й звідки поверх панщини, полотна, яєць і живності, усього, що на поміщика сбиралось споконвіку гостинці добровільні селяни нам несли!. Урочисте оповідання поміщика про гарне життя обривається зненацька страшною картиною. У Кузьминском ховали жертву п’яного розгулу мужика. Мандрівники не засудили, а побажали: Спокій селянинові й царство небесне. Оболт-Оболдуев похоронний дзенькіт прийняв інакше: Дзвонять не по селянині! По життю по поміщицькій дзвонять! Він живе в трагічне для свого класу час. Немає в нього духовного, соціального споріднення з годувальником. Порвався ланцюг велика, і мужик сидить не рушить, не гордість шляхетну жовч почуваєш у груди. У лісі не ріг мисливський, звучить сокира розбійницький



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Ідейний задум поеми позначений “Кому на Русі жити добре”

Categories: Шкільні твори

Links