Ідеальна влада (Утопія)


Ех, важка ти шапка Мономаха! На самій зорі Епохи Розпаду в тім світі, про яке тут буде розказано, відбулася важлива подія в країні, ім’я якої Рутенію, упала влада короля. Не можна сказати, щоб піддані шкодували про це: колишнього правителя народ не любив за видатну посередність. Узяв владу в ще міцній державі, вона пішов, залишивши Рутенію на грані розпаду. Країна, знівечена його десятилітнім правлінням, виявилася перед вибором: хто ж гідний чина Володаря? Багато людей на це претендувало, але лише один увійшов у палац Володаря – Астон – повноправним владикою. Молодий Лонго був розумний, чесний і трошки честолюбний. Саме це в сполученні за допомогою друзів зробило його володарем Рутенії. Ішло час, майже три роки вже залишилися в димку минулого, а справи в Рутенії йшли всі так само погано.

Лонго втілював (вірніше, намагався втілити) у життя свої ідеї, не засипаючи часом цілими цілодобово, але все це не приносило користі. У ту ніч, коли Рутенії призначений було змінитися, Лонго довго не міг заснути. Думки його як і раніше були в залі Володаря з державними справами. Більше години важкі думки витали в утомленому мозку Лонго, поки не почали плутатися й збиватися. Володар заснув.

А в середині ночі Лонго розбудив голос, що назвав його по ім’ю. Цей голос, що здався настільки знайомим, підняв його з постелі й змусив глянути в кут кімнати, де в кріслі


зручно влаштувався незнайомець, –

От і я, – посміхнулася людина. Невже ти забув мене, Лонго? Рон? – здивувався Володар. Але адже тебе немає! Ти зник три роки тому під час заколоту!

Звичайно, усе, що ти зараз бачиш, – це бачення, а може бути, сон. Рон піднявся із крісла й підійшов до Лонго.

Але не поспішай просипатися. Зараз я персоніфікую небесного заступника Рутенії, що дає тобі шанс урятувати не тільки честь Володаря, але й всю Рутенію! А кому б ти ще повірив, як не духу свого товариша? Лонго гірко посміхнувся. Зараз, після трьох років життя в Астоне, він не вірив нікому, навіть духу померлого. Щодня він зіштовхувався з величезними потоками неправди, і щодня він намагався спливти на поверхню, щоб ковтнути живлющого повітря істини.

Але не усе ще загублено, Лонго. Адже для влади важливо, що б на чолі її стояла особистість, який ти є. Лише золота клітка, у якій ти живеш, заважає тобі. Рон розгорнув двері на широку терасу, що виходила в сад. Не пам’ятаючи як, Володар опинився біля балюстради.

Глянь навколо, Лонго, і вдихни рідне повітря. Тут він прекрасний, але це повітря Астона, а не Рутенії. Скажи, коли в по следний раз ти виїжджав зі столиці? Лонго потупився. Щораз, коли він збирався виїхати з Астона, хто-небудь із наближених затримував його, розуміє “зовсім важливою й невідкладною справою”.

А там ще що-небудь… Рон більше не посміхався. Тепер у його погляді читалася жалість до нещасного. – Те-Те й воно. Ти загруз в інтригах, ти живеш під невідступ ным доглядом царедворців. Ти забув смак звичайної їжі: її за менили вишукані блюдО. Ти забув працю: його замінила Діяч ность. Ти навіть не пам’ятаєш мови Рутенії! Лонго мовчав. Тільки тепер – у сні! – він зрозумів, наскільки змінився. І від свідомості цього йому нестерпно схотілося плакати.

Але ти ще не загублений для країни, Володар. Чи готовий ти піти тій раді, що я тобі дам? – Готовий, – ледве чутно прошептав Лонго.

Тоді слухай. Коштує влади відірватися від народу, як вона псується. Якщо держава починає відгороджуватися від народу й перестає слухати його, воно втрачає фундамент. Тому вижени всіх зайвих з Астона, залиши лише ті, хто корисний Рутенії! Знищ всі ті органи влади, що відгороджують тебе від народу! Нехай у державі буде якнайменше чиновників, але нехай всі вони будуть чесні, працьовиті й непідкупні! Прав країною, але прав не один. Радься з мудрими людьми: головним міністром, главою Народних зборів і головним суддею. Але нехай кожний з них відповідає за свої дії, не заважаючи іншим! Головне ж для вас усіх – пам’ятати борг!!! Зроби так, щоб будь-який громадянин міг написати Володареві скаргу на несправедливі дії державних чоловіків і щоб ця скарга дійшла. Прочитай її, перевір і вживи заходів. Ніколи не гидуй суспільною думкою! Звичайно, ощасливити весь народ не вийде, але можна піклуватися про благо більшості населення. Роби все для цієї більшості: чим більше людей буде жити добре, тим більше друзів буде в тебе. Тоді й народ Рутенії стане єдиним.

Не дозволяй іншим країнам диктувати тобі волю, будь сильним і незалежним. Не дозволяй своєму війську слабшати: воно завжди повинне бути сильним. Закінчивши мовлення, Рон обійняв Лонго:

А тепер прощай. Ти довідався завіти Заступника й повинен випливати ім. Головне – покладатися на свій розум! На наступний ранок Лонго прокинувся із чистою і ясною головою. Із цього дня він став зовсім іншим; жорстко дотримуючись принципів, він вів Рутенію вперед. Як сказав в одній із хронік літописець, “з того дня почалася Влада Розуму”.. А незабаром у тім світі, про яке я розповів, почалася Епоха Розпаду. Одне за іншим гинули держави: одні розколювалися з гуркотом, інші вмирали після довгої хвороби. І лише Рутенії й влади розуму було призначено пережити їх і залишитися в століттях. Назавжди!



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Ідеальна влада (Утопія)

Categories: Твори на задані теми

Links