І. Драч. Розповідь про письменника

УРОК 60

Тема. І. Драч. Розповідь про письменника.

Мета: ознайомити старшокласників з біографією та творчим доробком поета; розкрити внутрішню еволюцію митця, в ході якої опоетизовуються явища буденного життя і стають предметом пізнання явища соціально-поетичного, філософського, психологічного плану; закріпити вивчене про баладу; виховувати любов до неповторної поезії І. Драча.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: портрет письменника, виставка збірок різних років видання, епіграф.

I. Організаційна частина.

II. Перевірка засвоєних знань.

1. Розповісти про переслідування В. Стуса радянською владою.

2. У чому, на вашу думку, традиційність і новаторство поезії митця?

3. Проаналізувати одну з поезій В. Стуса за вибором.

III. Повідомлення теми, мети уроку.

IV. Сприймання та усвідомлення нового матеріалу.

Матеріал для вчителя.

Епіграфом уроку хай будуть слова І. Драча:

Навіщо я? Куди моя дорога?

І чи моя тривога проросла

Од сивої печалі Козерога

В гливке болото рідного села?

Таке риторично-трагічне запитання ставить перед собою герой одного з найбільш вибухових, дерзновенних своєю формо-змістовою енергією творів поета “Ніж у сонці”. Ця поезія, опублікована 18 серпня 1961 року з передмовою молодого тоді критика Івана Дзюби на сторінках “Літературної газети” (колишня назва “Літературної

України”), викликала цілу низку найсуперечливіших відгуків і ознаменувала появу в нашій літературі яскравого й неповторного таланту.

Іван Федорович Драч народився 17 жовтня 1936 року в селі Теліжинці Тетіївського району на Київщині в сім’ї робітника радгоспу. Перший вірш семикласника Івана Драча був надрукований у районній газеті “Ленінець” у 1951 році. Одразу ж по закінченні середньої школи в Тетієві юнак викладає російську мову та літературу в семирічці сусіднього села Дзвінячого, згодом працює інструктором райкому комсомолу.

У 1955-1958 роках служить в армії. У 1958 році вступає на філологічний факультет Київського державного університету ім. Т. Шевченка, який не закінчив. Павло Загребельний виручить вільнодумного студента роботою в “Літературній Україні”. У 1961 році він перейшов на заочне відділення. В університетському холі привернула увагу яскрава саморобна афіша про те, що на черговому засіданні літературної студії студент Іван Драч читатиме поему “Ніж у сонці”.

Галас, який здійнявся навколо цієї події, був першою реакцією влади на незвичну новаторську поезію, що поламала обмеження думки і її вислову. У 1961 році поема була надрукована в “Літературній газеті”. “Феєрична трагедія”, як визначив її жанр автор, мала величезний розголос, навколо неї вирували діаметрально протилежні пристрасті.

У 1964 році І. Драч здобуває фах кінодраматурга на Вищих сценарних курсах у Москві. Працює у сценарній майстерні кіностудії ім. О. Довженка. За його сценаріями поставлено фільми “Криниця для спраглих” (1967), “Камінний хрест” (1968), “Іду до тебе” (1971), “Пропала грамота” (1972), “Дід лівого крайнього” (1974), “Вечори на хуторі біля Диканьки” (1984), “Зона” (1988). Після розгрому українського кіно переходить до редакції журналу “Вітчизна” (70-ті pp.). З середини 80-х обирається членом правління Київської організації Спілки письменників України, з 1987 – головою Київської організації СПУ.

У 1989 році став головою Народного Руху України. З 1990 року І. Драч – народний депутат Верховної Ради, нині керує товариством “Україна”, очолює Світовий конгрес українців та Конгрес української інтелігенції (КУІн).

Як поет І. Драч дебютував книгою “Соняшник” у 1962 році (цього ж року ввійшли в літературу В. Симоненко і М. Вінграновський). Уже в перших своїх творах поетичною формою та змістом автор “Соняшника” висловив незгоду жити й творити за звичками і приписами тоталітаризму. Його рання поезія знаменувала бунт кращої частини української молоді, яка дізналась про жахливі злочини сталінізму (хоча тоді було оприлюднено далеко не все). Цю незгоду Драч як поет висловив насамперед у сфері поезії, де насаджувався єдиний принцип соціалістичного реалізму. Творчість була строго регламентована, як і всіляке інше волевиявлення. Молодий поет на повен голос заявив:

Художнику – немає скутих норм.

Він – норма сам, він сам в своєму стилі.

Поет упевнено запроваджував до своїх творів лексику новітніх наукових відкриттів, збагачуючи світ поезії незнаними до того засобами.

Ніякі приписи соціалістичного реалізму, ніякі намагання влади не зупинили поє і і на його шляху реформаторства. Він відродив українську модерну поезію, спрямовуючи її в лоно світового мистецтва.

Івана Драча відповідно до правил “пролетарської етики” “виховували” і “виправляли”, устами першого секретаря ЦК КПУ М. Підгорного навіть вимагали в ім’я чистоти української літератури припинити “формалістичні викрутаси із словом”, котрі “неодмінно приводять до викривлення і затуманення ідейно-художнього змісту творів”. Численні наради, активи, збори, пленуми, за висловом І. Дзюби, “переростали в божевільну “психічну атаку.” Треба було мати неабиякий гарт, сміливість і просто звичайну витримку, щоб вистояти. І. Драч, який на той час здобув літературне визнання не лише в Україні, а й у Росії та за кордоном, продовжував свою літературну працю і не відійшов від своїх творчих принципів.

Протягом 35-літнього творчого неспокою поет видав збірки “Протуберанці сонця” (1965), “Балади буднів”, “Поезії” (1967), “До джерел” (1972), “Корінь і крона” (1974), “Київське небо” (1976), “Шабля і хустина” (1981), “Теліжинці” (1985), “Вогонь з попелу”. Він – автор драматичних поем: “Дума про вчителя” (1977), “Соловейко – Сольвейг” (1978), “Зоря і смерть Пабло Неруди” (1980).

Заглибленням в рідну історію, справжніми дослідницькими відкриттями стали кіноповісті “Іду до тебе” (про Лесю Українку), “Київська фантазія” (про Миколу Лисенка), повість “Григорій Сковорода”, книга літературознавчих статей “Духовний меч” (1983).

V. Підсумки уроку. Закріплення вивченого.

М. Ільницький писав: “… Стосовно І. Драча можна сміливо стверджувати, що постійний пошук, вічна спрага незвіданого, неосягнутого, вічне прагнення нових обріїв є однією з визначальних рис таланту поета, що характеризує саму природу обдарування”.

Його гриваста голова вже зовсім сива. Побільшало сивої печалі і в його поезії. Та ледь примружені очі, обрамлені сумовитими промінчиками зморщок, так само незмигно крізь окуляри сучасності вдивляються у височину: адже “Сонце – це втілення людських прагнень до правди, до краси, до сміливості, до справедливості, до ніжності. Як виникло Сонце? Сонце виникло у фокусі людських поглядів, звернених у небо, бо ж людина звикла дивитися у небо, якщо вона не тварина” (“Ніж у сонці”, 1961). Підводимо очі до неба! Тільки тоді у фокусі наших пильних, здивовано-запитальних поглядів засяє Сонце добротворчості.

Покладімо на його пресвітлий вівтар своє серце: адже “сонце завжди серця варте” (“Сонячний етюд”).

У цьому запевняє нас Іван Драч – протуберанець серця, повстанець сонця, semper tiro поезії.

Запитання і завдання для закріплення.

1. Назвіть відомі вам збірки І. Драча.

2. Розкрийте причини яскравого поетичного дебюту І. Драча.

3. Чим творчість поета відрізняється від творчості інших “шістдесятників” (Д. Павличка, В. Симоненка)?

Підготувати розповідь про життєвий і творчий шлях митця, прочитати поезії “Балада про соняшник”, “Етюд про хліб”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

І. Драч. Розповідь про письменника

Categories: Конспекти уроків

Links