И. А. Бунін. Життя й творчість

1. Дитинство і юність. Перші публікації. 2. Сімейне життя й творчість Буніна. 3. Емігрантський період.

Нобелівська премія 4. Значення творчості Буніна в літературі. Хіба можемо ми забути Батьківщину? Може людина забути Батьківщину? Вона – у душі. Я дуже росіянин людина Це з роками не пропадає.

И. А. Бунін И. А. Бунін народився у Воронежу 10 жовтня 1870 року. Батько Буніна Олексій Миколайович, поміщик Орловської й Тульської губерній, учасник Кримської війни, розорився через любов ккартам. Збіднілі дворяни Буніни мали в роді таких предків, як поетеса

А. П. Буніна й рідний батько В. А. Жуковського – А. И. Бунін. У три роки хлопчика перевезли в маєток на хуторі Бутирки Елецкого повіту Орловської губернії, спогаду його дитинства тісно зв’язані сним. З 1881 по 1886 рік Бунін учився в Елецкой гімназії, звідки його відрахували за неявку з канікул.

Гімназію він не закінчив, одержавши домашнє утворення під керівництвом брата Юлія. Уже в сім років він писав вірші, наслідувати Пушкіна й Лермонтову. В 1887 році в газеті “Батьківщина” уперше надрукували його вірш “Над могилою Надсона”, стали друкувати його критичні статті. Старший брат Юлій став його

кращим другом, наставником у навчанні й житті. В 1889 році Бунін перебирається до брата в Харків, пов’язаному з рухом народників.

Сам захопившись цим рухом, Іван незабаром відходить від народників і вертається Ворел. Він не розділяє радикальних поглядів Юлія. Працює в “Орловському віснику”, живе в цивільному шлюбі з В. В. Пащенко.

Перша книга віршів Буніна з’явилася в 1891 році. Це були вірша, насичені пристрастю до Пащенко – Бунін переживав свою нещасну любов. Спочатку їм забороняв женитися батько Варвари, потім Буніну довелося довідатися в сімейному житті безліч розчарувань, упевнитися в доконаній несхожості їхніх характерів. Незабаром він поселяється в Полтаві в Юлія, в 1894 році розстається з Пащенко. Наступає період творчої зрілості письменника Оповідання Буніна друкують у провідних журналах.

Він листується з А. П. Чеховим, захоплюється морально-релігійною проповіддю Л. Н. Толстого й навіть зустрічається з письменником, намагаючись жити по його радах. В 1896 році виходить переклад “Пісні про Гайавате” Г. В. Лонгфелло, що одержав високу оцінку сучасників (Бунін одержав за нього Пушкінську премію першого ступеня). Спеціально для цієї роботи він самостійно вивчив англійську мову. В 1898 році Бунін знову жениться на грекині А. Н. Цакни, дочки революціонера-емігранта.

Через рік вони розвелися (дружина кинула Буніна, заподіявши йому страждання). Їхній єдиний син умер у п’ять років від скарлатини Його творче життя набагато богаче сімейної – Бунін перекладає поему Теннисона “Леді Годива” і “Манфред” Байрона, Альфреда де Мюссе й Франсуа Коппе. На початку XX століття видаються найвідоміші оповідання – “Антоновські яблука”, “Сосни”, поема в прозі “Село”, повість “Суходіл”. Завдяки оповіданню “Антоновські яблука” Бунін стало широко відоме. Так трапилося, що за близьку Буніну тему руйнування дворянських гнізд він піддався критичному відкликанню М. Горького: “Добре пахнуть антонівські яблука, але вони пахнуть аж ніяк не демократично”.

Бунін був далекий своїм сучасникам-різночинцям, які сприймали його оповідання як поетизацію кріпосництва. Насправді письменник поетизував своє відношення до минулого, що йде, до природи, рідній землі. В 1909 році Бунін став почесним членом Петербурзької Академії наук.

У його особистому житті теж багато чого змінилося – він зустрів у тридцять сім років В. Н. Муромцеву, нарешті, створивши щасливу сім’ю. Буніни подорожують по Сирії, Єгиптові, Палестині, по шляхових враженнях Бунін пише книгу “Тінь птаха”. Потім – поїздка в Європу, знову в Єгипет і на Цейлон. Бунін міркує про навчання Будди, що близько йому, але з багатьма постулатами якого він не згодний Видані збірники “Суходіл: Повісті й оповідання 1911 – 1912″, “Іоанн Ридалец: Оповідання й вірші 1912- 1913″, “Пан із Сан-Франциско: Добутку 1915-1916″, шеститомне зібрання творів. Перша світова війна була для письменника початком катастрофи Росії.

Він чекав катастрофи від перемоги більшовиків. Жовтневу революцію він не прийняв, всієї думки із приводу перевороту відбиті письменником у його щоденнику “Окаянні дні” (він подавлений що відбувається). Не мислячи свого існування в більшовицькій Росії, Буніни їдуть із Москви в Одесу, а потім емігрують у Францію – спочатку в Париж, а потім у Грасс. Нетовариський Бунін майже не контактував з російськими емігрантами, але це не перешкоджало його творчому натхненню – десять книг прози стали плідним підсумком його роботи в еміграції.

У них увійшли: “Роза Єрихона”, “Сонячний удар”, “Митина любов” і інші добутки. Як і багато книг емігрантів, вони були перейняті тугою за батьківщиною. У книгах Буніна – ностальгія по дореволюційній Росії, інший світу, що залишився назавжди впрошлом. Також Бунін очолював Сполучник російських літераторів і журналістів у Парижу, вів свою рубрику в газеті “Відродження”.

В еміграції Буніна наздогнало неждане почуття – він зустрів свою останню любов, Г. Н. Кузнєцову. Вона багато років жила з парою Буніних у Грассе, допомагаючи Іванові Олексійовичу як секретар. Вірі Миколаївні доводилося миритися із цим, вона вважала Кузнєцову кимсь начебто приймальні дочки Обидві жінки дорожили Буніним і погодилися добровільно жити на таких умовах. Також із сім’єю біля двадцяти років жив молодий літератор Л. Ф. Зуров. Буніну доводилося містити чотирьох.

В 1927 році почалася робота над романом “Життя Арсеньєва”, Кузнєцова допомагала Іванові Олексійовичу в переписуванні. Після семи років проживання в Грассе вона виїхала. Роман був закінчений в 1933 році Це вигадана автобіографія, де багато реальних і вигаданих персонажів. Пам’ять, що проходить шлях довжиною в життя героя – основна тема роману.

“Потік свідомості” – особливість цього роману, що ріднить автора з М. Ж. Прустом. В 1933 році Буніну присуджують Нобелівську премію “за Строгу майстерність, з яким він розвиває традиції російської класичної прози” і “за правдивий артистичний талант, з яким він відтворив у художній прозі типово російський характер”. Це була перша премія російському письменникові, тим більше вигнанцю-письменникові-вигнанцеві. Еміграція вважала успіх Буніна своїм, письменник виділив на користь російських письменників-емігрантів 100 тисяч франків. Але багато хто були незадоволені, що їм дали не більше.

Мало хто замислювався над тим, що Бунін сам жив у нестерпних умовах, і коли принесли телеграму про премію, у нього не було навіть чайових для листоноші, а отриманої премії вистачило лише на два роки По побажаннях читачів Бунін в 1934-1936 роках випустив одиннадцатитомное зібрання творів. У прозі Буніна особливе місце займала тема любові – несподіваної стихії “сонячного удару”, що неможливо витримати. В 1943 році виходить збірник оповідань про любов “Темні алеї”.

Це вершина творчості письменника. Повернутися в Росію Бунін уважав для себе неможливим, він не зміг би там жити. Але коли керівництво Сполучника російських письменників і журналістів впариже виключило його членів, що прийняли радянське підданство, Бунін вийшов з нього в знак протесту Це послужило причиною того, що від письменника багато хто відвернулися, а в СРСР не вийшов у світло вже підготовлений прозаїчний збірник.

В 1950 році видана ще одна мемуарна книга – “”Спогаду”, де письменник покритикував радянську культуру, а також багатьох колег. 8 листопада 1953 року, не дописавши початі спогади про Чехова, Іван Олексійович умер від хвороби легенів. Поховано він на цвинтар Женевьев-Де-Буа. Многим Бунін відомий як прозаїк, але і його внесок у поезію теж значний Його вірші, основною якістю яких була мальовнича точність, написані на рубежі століть, ними закінчується століття Золотий і відкривається Срібний.

Проза Буніна наповнена питаннями про існування людини, їй властива чеховська лаконічність і образність. Він зберіг для читача у своїй творчості неоціненне багатство – Росію. “Бунін вправі думати, що… шляхетністю свого изгнанничества він так само, як і своєю творчістю, урятував душу своєї батьківщини й російського народу”, – уважав французький письменник А. Жид


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

И. А. Бунін. Життя й творчість