Гумор і сатира М. Зощенко

Навряд чи найдеться людина, що не читав жодного твору Михайла Зощенко. В 20-30 роках він активно співробітничав у сатиричних журналах (“Бегемот”, “Смехач”, “Пушка”, “Ревізор” і інші). І вже тоді за ним затвердилася репутація прославленого сатирика

Продовжуючи аналіз зощенковских традицій у літературі й мистецтві, не можна не звернутися до творчості Володимира Висоцького (у його піснях перспективний образ героя-оповідача пісень). Настільки ж явні аналогії простежуються й при аналізі творчості Михайла Жванецького. Воно перетинається із зощенковским по багатьом параметрам. Відзначимо насамперед спорідненість афористичних конструкцій, привівши на доказ кілька фраз: “Взагалі мистецтво падає”. “Тому, якщо хто хоче, щоб його добре розуміли тут, повинен попрощатися зі світовою славою”. “Дуже навіть дивно, як це деяким людям жити не подобається”. “Треба гідно відповісти на обгрунтовані, хоча й необгрунтовані скарги іноземців – чому у вас люди хмурі”. “От говорять, що гроші сильніше всього на світі. Дурниця. Дурниця”.

“Критикувати наше життя може людина слабкого розуму”. Непарні фрази належать Зощенко, парні – Жванецькому (що, як можна помітити, виявляється не без зусилля). Жванецький продовжив роботу Зощенко по реабілітації “простої людини” з його звичайними життєвими інтересами, його природними слабостями, його здоровим глуздом, його здатністю сміятися не тільки над іншими, але й над собою. …Читаючи твору Зощенко, міркуючи над ними, ми, звичайно, згадуємо Гоголя й Салтикова-Щедрина. Сміх крізь сльози – у традиціях російської класичної сатири. За веселим текстом його оповідань завжди звучить голос сумніву й тривоги. Зощенко завжди вірив у майбутнє свого народу, цінував його й переживав за його.

Гумор і сатира М. Зощенко