Гуманістичний пафос, патріотичне звучання поезій Леоніда Кисельова

Творча зірка Леоніда Кисельова зійшла на небосхил української поезії за зіркою Василя Симоненка, щоб з такою ж силою понести людям живе слово Поета із Божої ласки. Це слово вражає проникливим ліризмом і палким патріотизмом, поетичною філософією державотворення і своєю рятувальною суттю.
Леонід Киселів був поетом двох мов, бо перші його вірші, відверто-сміливі й знакові, написані російською. Але вони несли потужний заряд українськості речника національно-державницької ідеї, символа свого часу: “… всё на свете – только песня // На украинском языке”. Від цього щирого відкриття – зізнання пройде час до осягнення суті:
Доки буде жити Україна
В теплім хлібі, в барвних снах дітей, –
Йтиме білим полем Катерина
З немовлям, притнутим до грудей.
…………………………………
Тільки би вона донесла сина
До свого народу, до людей.
(“Катерина”)
Яка глибинна думка криється у цьому узагальненні: уберегти сутнє нації, щоби своїм гожим нащаддям підмогти Україні-матері, аби жити їй, не пережити! Митець справжній, небуденний, Л. Кисельов йшов творчим шляхом, осяяним сонцем Шевченка. Вважаючи Кобзаря серцем і мудрістю нації, він сприйняв від свого великого вчителя життя і поезії основний заповіт – підтверджувати власним життям виболені строфи. Тому так вражають нас поезії, сповнені чистотою

думання, відвертістю про головне і тихою юначою мудрістю:
Пам’ятайте серцем: наша мова – пісня,
І в словах – любов.
Кожен вірш його цільної й світлої поезії – про найголовніше, про найсуттєвіше:
Треба Вкраїни. Надій і суму
Селянських хат і курних шляхів.
Треба землі, де завжди пульсує
Шевченкове серце, Шевченків гнів.
Громадянська лірика Леоніда Кисельова вражає своєю силою, яку він черпав із споконвічного патріотизму української нації. І в цьому – пафос тієї істини, що вимагає найвищої сплати за себе – ціною життя. Двадцять два роки судилося прожити київському поетові-лицарю, українському Майстрові слова з піснею у душі. Цю пісню, виплекану під серцем, він присвятив своїй України, вклавши у співучі слова і любов, і тривогу, і біль, і сподівання, і пересторогу нових випробувань українства на життєву мудрість. Вже тоді, у далекі шістдесяті, поетові прозоро бачилися переможні повстання державної України:
Історія не є ракетний жах,
Вона мов шлях від чужини до хати.
І щастя буде. Тільки ви не дайте,
Не дайте, щоб впилася від ножа.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Гуманістичний пафос, патріотичне звучання поезій Леоніда Кисельова