Гуманістичний пафос лірики М. Рильського останніх років


“Третє цвітіння” М. Рильського – явище, унікальне в нашій літературі, – об’єднує чотири збірки поета “ГолосіІвська осінь”, “Зграя веселиків”, “В затінку жайворонка”, “Зимові., записи”. Для лірики письменника останніх років характерна простота, ясність, філософська заглибленість. Не тільки краса природи (збірка “Троянди й виноград”), а й краса душі людської хвилювала художника. Людина, пише М. Рильський, без відчуття поезії, мистецтва не може бути по-справжньому щасливою. Якою ж повинна бути поезія, здатна схвилювати сучасника? У збірці “В затінку жайворонка” у вірші “Поетичне мистецтво” автор дає відповідь на це питання:

Лише дійшовши схилу віку, Поезію я зрозумів. Як простоту таку велику, Таке єднання точних слів. Коли ні марній позолоті, Ні всяким викрутам тонким Немає місця, як підлоті, У серці чистім і палкім.

Досить популярною в українській літературі десь з 60-х років стала проблема людина та наука. Рильського, як поета-філософа, ця проблема теж цікавила. Він часто задумувався над тим, чи потрібні наукові відкриття вищого гатунку, яку роль у добу НТР має відіграти поезія. Поет, як і наші батьки, був свідком виходу в космос першої людини – Гагаріна Юрія Олексійовича. Після цієї події стало суттєво змінюватися світовідчуття, світомислення. Саме в цей час розпочалася дискусія ліриків і фізиків.


Рильський, учасник дискусії, на питання, чи потрібне мистецтво добі космічних відкриттів, сказав:

А я додам: любити можна Поезію в добу ракет. Бо дивна річ: людина кожна Якоюсь мірою поет. (“Вірш в альбом”)

Рильського бентежило те, що дехто поезію, мистецтво віддав на відкуп технократичним, а то й прагматичним, споживацьким тенденціям, а він, як поет-гуманіст, боровся за те мистецтво, яке сприяло гармонійному розвитку особистості. У вірші “Діалог” поет напише:

Як же так убого ви живете, Що ж так занепали ви, скажіть, Що у дні космічної ракети Солов’я не в силі зрозуміть?

Внутрішній світ людини в усій його красі оспіваний автором у “Голосіївській осені”. На думку поета, визначальною рисою інтелектуальної людини має бути духовність. Поезія збірки, як кажуть літературні критики, повернулася в бік внутрішнього світу, духовного життя людини і сприяла розвитку цього жанру, його тем, жанрів і мотивів.

Традиційна тема важкого тягаря прожитих літ і перетворення його у хвалу життя також має місце в збірці. У вірші “Як забути” поет писав:

Шкода за минулим, річ відома, Та й теперішнє колись мине… Але хай поб’є тих оскома, Хто весну зимою проклене.

Остання збірка поета “Зимові записи” (1964). Вона вражає читача незвичайною силою виражених у ній думок і почуттів. Як відмітила літературна критика, читаючи вірші цієї збірки, читач відразу поринає у світ поета – “чистий, тихий”, світло-кришталевий. У віршах збірки – сповідь про те, чим жила, боліла і раділа його бентежна й неспокійна душа на схилі літ. Та не гіркотою пройняті поетові рядки. Його серце охоплює радість від того, що життя не прожите навмисне, що життя про жите з людьми. “Пахне снігом, сіном, кінським лотом” художник збентежений тим, що, на жаль, сучасна людина починає втрачати зв’язок з природо”, і застерігає:

Зрозумійте, люди, річ єдину – Що брехать не в міе мій язик Внук мій любить пахощі бензину, Ну, а я і досі ще не звик.

У ліриці останніх літ, зокрема і останній збірці “Зимові записки” М. Рильський як справжній поет-громадянин, ганьбить, носіїв тих пороків, які мали місце в житті:

Братопродавці з білими руками і з чорними серцями – ось вони, Що вслали анонімними листами Дорогу у кар’єру та в чини!

Заключний вірш збірки “Сліди маленьких ніг на вогкому снігу” – це миттєві враження від побачених на сніг у слід і з ніжок маленької’ дитини. Вони навівають спомини. Особливо де гостро відчуває літня людина. Готі маленькі сліди дитячих ніжок у художньому відчутті автора стали основою для утвердження вічності жита М. Т. Рильський – поет з великої літери. Своє літератури кредо він виразив у вірші “Що я ненавиджу і що я люблю”:

Речі прості й чисті люблю я: Серце для друзів в і дк рите. Розум, до інших увагкний. Працю, що світ звеселяє, Потиск руки мозолястої, Сині світанки над водами, Мужність і вірність. Народ і народи – Я люблк”!



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Гуманістичний пафос лірики М. Рильського останніх років

Categories: Нові твори

Links