Громадська і політична діяльність Миколи Куліша у 1917 – 1920 роках
Визначна постать викликає інтерес завжди й в усіх своїх ракурсах – особистісному, побутовому, соціальному. Чим несподіванішим є ракурс – тим гострішим стає інтерес. Знаменита людина характеризується наявністю неушаблонених виявів, що й додають до її аури штрихи непересічності.
Микола Куліш – один із найвизначніших українських драматургів (услід за Лесею Українкою та Володимиром Винниченком), організатор літературного процесу, полеміст, другий президент ВАПЛІТЕ – найпотужнішої письменницької організації в Україні, діяч мистецького
Проте існує аспект, що залишається малодослідженим у духовному розвитку драматурга. Це його життєспадщина у період з 1917 до 1920 років, коли Україна пережила свої чи не найяскравіші часи у ХХ столітті.
Національний рух і Центральна Рада, наступи червоних і білих, ревком і перше ув’язнення, адміністративна робота й важка хвороба, військове керівництво й небезпечні, майже
А починалося все з Олешок, точніше, з політичних симпатій, що формувалися під час навчання в Олешківському міському училищі та прогімназії. У другому класі училища Микола (за пропозицією одного з товаришів) познайомився з політичною програмою РСДРП. Його бунтівна душа відреагувала на неї прихильно, хоча її послідовником одразу він не став. У юному віці його приваблювала не конкретна політична практика й ідеологія, а загальний пафос революційних ідей, що висловлювався на початку ХХ століття значним спектром політичних партій України та Росії.
У наступні роки соціально-політична самосвідомість Миколи Куліша поглиблювалася. Його конфронтаційність щодо існуючих порядків, моралі, педагогічної системи набувала форм критичних суджень і протестної поведінки. В автобіографії, написаній незабаром після карколомної стихії революційних потрясінь, у квітні 1921 року, він зазначав: “В третьем классе начальством был отмечен как бунтарь и политически неблагонадежный юноша, подающий примеры дурного мужицкого тона. Был неоднократно изгоняем из стен училища за организацию кружков молодежи и непочтение к начальству”.
Передчасно говорити про політичні погляди М. Куліша у цей період: вони сформувалися значно пізніше, але важливо відзначити, що у провінційних Олешках розвивалися радикальні уподобання майбутнього письменника. З Херсонщиною пов’язані не тільки народження й становлення Кулішевого літературного таланту. На ній визріли його світоглядні домінанти, якими він потім керувався у житті, політиці, мистецтві та які вплинули на перипетії його долі.
Лютневі події 1917 року Микола Куліш зустрів на фронті, зустрів їх офіцером царської армії та сприйняв натхненно. Революцію він розумів не як гасло, а як наполегливу справу, що втілюється у вчинках та діях. “В марте 1917 г. один из первых в 224 пехотном Юхновском полку перешел в революционный лагерь, работал в полковом комитете и членом культпросвет комиссии Сов. Деп. Особой Армии”, – фіксує він в автобіографії.
Знайомство у підлітковому віці з ідеями російської соціал-демократії не пройшло безслідно. М. Куліша приваблювала соціалістична перспектива, однак не у більшовицькому варіанті. Розумово та інтуїтивно він бачив, що ближче до землі, до селян, отже, й до таврійського життя стоять соціалісти-революціонери. Свої політичні сподівання він формулює таким чином: “Сочувствовал эсерам”.
Події 1918 – 1920 років, коли в Україні розгорнувся калейдоскоп національних і соціальних змін, були насиченими й у житті Миколи Куліша.
Він повертається з армії до майже рідних Олешок, де зближується з лівими есерами й більшовиками. Його обирають головою Олешківського міського виконкому Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. Працює, як це буде завжди, коли обіймав адміністративні або службові посади, з сивого ранку до зоряного вечора. Про його діяльність під час керівництва в Олешках розповіла Антоніна Куліш у своїх “Спогадах про Миколу Куліша”. Нотатки писалися нею в США, у Філадельфії 1953 року. Вони грунтуються на особистих враженнях, численних розповідях Миколи Куліша про складні сторінки свого буття й містять досить високу міру достовірності. Дружина письменника згадувала на еміграції:
“То були важкі часи. Але, незважаючи на повоєнні непорядки та голод, Микола працював безперебійно і, мабуть, через те олешківці обрали його головою Міської Управи. Матеріальних засобів Управа не мала жодних. Йому доводилося скликати людей і пояснювати їм тяжкий стан. Населення вимагало продуктів…
Під час головування в Управі Микола звернув увагу на ремонт деяких будинків. Коли після революції з тюрми повиходили всі засуджені, тюрма в Олешках залишилася порожньою. Ця тюрма була єдиним триповерховим будинком у місті. До революції ця тюрма завжди бувала повна засуджених, були там і політичні в’язні. При тюрмі були й різні майстерні: шевська, кравецька, столярська. Микола вирішив, що тюрма в нашому місті зайва. Він мав намір відремонтувати майстерні й віддати їх до вжитку населення; тим більше, що в Олешках була реміснича школа й було багато ремісників. Так він і зробив. Зібрав людей, виклав їм свої плани; всі охоче погодилися. Кожен, хто вмів щось робити, приходив і працював для спільної справи.
Тут треба згадати, що до Миколи населення ставилося з великою пошаною. Люди знали його змалку і вважали його своїм керівником”.
Керівний хист ще не раз прислужиться Кулішеві у тій справі, яку він самовіддано робитиме – військовій, організаційній, літературній. У нього був талант спілкуватися з людьми – словом, ділом, власним прикладом. Він умів переконувати й переконливо діяти. Він був популярною в Олешках людиною завдяки своїй максималістській відповідальності, вдачі, принциповості.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)