Грінченко Борис Дмитрович Матільда Аграманте

У тяжкому лихолітті

Моря перло найдорожче —

«Я не муж, мені ти кажеш,

День їдуть вони і другий —
Вільні їм усі дороги;
Третій день — до річки військо
Наближалось без тривоги.

І відразу їм назустріч
Кулі свиснули: іспанці
Підійшли з-за лісу тихо,
Що й незчулися повстанці.

Облягли — нема рятунку—
А Масео: «Браття й діти!
Поки вирвемось, то треба
Ворогів нам зупинити.

Гей, хто хоче тут остатись
Ворогам на перепину?
Він умре, та обрятує
Волю й рідную країну».

«Я!»

— озвалася Матільда»
«Ми!» — брати її відважні.
«Ми вмремо за волю»,— кажуть
І дядьки її поважні.

«Гей, рушай! — гука Масео.—
Ви ж поляжете тут нині:
Кров’ю вашою ми купим
Волю стоптаній країні».

Військо рушило. А дужі
Із дівчиною-героєм
Ворогів страшенну силу
Зупиняють смілим боєм.

Зупиняють… Та вже кулі
Всіх завзятих положили.
Тільки двоє та Матільда
Ще змагаються щосили.

А іспанці насувають,
Сиплють кулі самопали,—
Вже сама стоїть Матільда,
Бо усі вже в бої впали.

Гордо голову піднявши


І сіяючи красою,
Націляється з пістоля
Нетремтячою рукою.

А іспанець їй гукає:

«Гей, скорися, божевільна!»
А вона йому на теє:

«Хай панує Куба вільна!

Не скорюсь!» Вона стріляє…
Гучно вдарили рушниці,—
Захиталася Матільда,
Впали руки, зблідли лиці.

«Хай панує Куба вільна!» —
Знову крикнула і впала,
За свій край життя віддавши,
За свій край, що так кохала…

1897.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

Грінченко Борис Дмитрович Матільда Аграманте