Гомер – давньогрецький поет
ГОМЕР (Homeros), грецький поет, відповідно до дaвньої традиції, автор Іліади {Іlіas) і Одіссеї (Odysseіa), двох великих епопей, що відкривають історію європейської літератури. Про життя Гомера в нас немає ніяких зведень, а збережені життєписи і “біографічні” замітки є більш пізніми по походженню і часто переплетені з легендою (традиційні історії про сліпоту Гомера, про суперечку семи міст за право бути його батьківщиною). З XVІІІ ст. у науці йде дискусія, як щодо авторства, так і щодо історії створення Іліади й Одіссеї, так званне “гомерівське питання”,
В даний час не підлягає сумніву, що Іліада й Одіссея з’явилися результатом довгих століть розвитку грецької епічної поезії, а зовсім не її початком. Різні вчені по-різному оцінюють, наскільки велика була роль творчої індивідуальності в остаточному оформленні цих поем, але превалює думка, що Гомер ні в якому разі не є лише порожнім (або збірним) ім’ям. Недозволеним залишається питання, чи створив Іліаду й Одіссею один поет, або це доробок двох різних авторів (чим, на думку багатьох учених, є розходження в баченні світу, поетичній техніці і мові обох поем). Цей поет (або поети) був, імовірно, одним з аїдів, що, щонайменше, з мікенської епохи (XV-XІІ ст. до н. е.) передавали з покоління в покоління пам’ять про міфічне і героїчне минуле. Існували, однак, не Пра-Иліада або Пра-Одіссея, але якийсь набір устояних сюжетів і техніка додавання і виконання пісень. Саме ці пісні стали матеріалом для автора (або авторів) обох епопей. Новим у творчості Гомера була вільна обробка багатьох епічних традицій і формування з них єдиного цілого з ретельно продуманою композицією. Багато сучасних учених дотримують думки, що це ціле могло бути створене лише в письмовому виді. Яскраво виражене прагнення поета додати цьому об’ємному твору визначену звязність (через організацію фабули навколо одного основного стрижня, подібної побудови першої й останньої пісень, завдяки паралелям, що зв’язують окремі пісні, відтворенню попередніх подій і пророкуванню майбутніх). Але найбільше про єдність плану епопеї свідчать логічний, послідовний розвиток дії і цільні образи головних героїв. Представляється правдоподібним, що Гомер користувався вже алфавітним листом, з яким, як ми зараз знаємо, греки познайомилися не пізніше VІІІ ст. до н. е. Реліктом традиційної манери створення подібних пісень було використання навіть у цьому новому епосі техніки, властивої усної поезії. Тут часто зустрічаються повтори і так названий формульний епічний стиль. Стиль цей вимагає вживання складних епітетів
(“швидконогий”, “розовострокатий”), що у меншому ступені визначаються властивостями описуваної особи або предмета, а в значно більшої – метричними властивостями самого епітета. Ми знаходимо тут устояні вираження, що складають метричне ціле (ніколи цілий вірш), що являють типові ситуації в описі битв, бенкетів, зібрань і т. д. Ці формули повсюдно були у вживанні в аїдів і перших творців письмової поезії (такі ж формули-вірші виступають, наприклад у Гесіода). Мова епосів також є плодом довгого розвитку догомеровскої епічної поезії. Він не відповідає жодному регіональному діалектові, або якому-небудь етапові розвитку грецької мови. По фонетичному вигляді ближче усього до іонійскому діалекту мова Гомера демонструє безліч архаїчних форм, що нагадують про грецьку мову мікенськой епохи (який став нам відомий завдяки табличкам з лінеарним листом). Часто ми зустрічаємо поруч флективні форми, що ніколи не вживалися одночасно в живій мові. Багато також елементів, властивих еолійському діалектові, походження яких дотепер не з’ясовано. Формальність і архаїчність мови сполучаться з традиційним розміром героїчної поезії, яким був гекзаметр.
У плані змісту епоси Гомера теж укладають у собі безліч мотивів, сюжетних ліній, міфів, почерпнутих у ранній поезії. У Гомера можна почути відклики мінойскої культури і навіть простежити зв’язок з хетською міфологією. Однак основним джерелом епічного матеріалу став для нього мікенский період. Саме в цю епоху відбувається дія його епопеї. Що жив у четвертому сторіччі після закінчення цього періоду, що він сильно ідеалізує, Гомер не може бути джерелом історичних зведень про політичне, громадське життя, матеріальну культуру або релігію мікенского світу. Але в політичному центрі цього суспільства, в Мікенах, знайдені предмети, ідентичні описаним в епосі (в основному зброя й інструменти), на деяких же мікенских пам’ятниках представлені образи, речі і навіть сцена, типові для поетичної дійсності епопеї. До мікенської епохи були віднесені події троянської війни, навколо якої Гомер розгорнув дії обох поем. Цю війну він показав, як збройний похід греків (названих ахейцями, данайцями, аргивянами) під проводом мікенського володаря Агамемнона проти Трої і її союзників. Для греків троянська війна була історичним фактом, датованим XІV-XІІ ст. до н. е. (відповідно до підрахунків Ератосфена, Троя впала в 1184 р.).
Сьогоднішній стан знань дозволяє затверджувати, що, принаймні, деякі елементи троянської епопеї є історичними. У результаті розкопок, початих Г. Шліманом, були відкриті руїни великого міста, у тому самому місці, де відповідно до описів Гомера і місцевою віковою традицією повинна була лежати Троя-Іліон, на пагорбі, що носить нині назву Гіссарлик.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)