Головна тема життя й творчості Некрасова

Некрасов – народний поет не тільки тому, що він говорив про народ, але тому, що їм говорив народ. Звідси всієї його особливості: герої, теми, образи, ритми. Народний поет. І немає у великій російській літературі письменника, якого б ці слова визначали настільки точно й всеобъемлюще. Лірикові поета відрізняє достаток героїв. Це часом ціла галерея перевтілень

Уміння Некрасова ввійти в мир інших, багатьох людей, стать поетом маси й визначило своєрідність його багатотемної, многогеройной і багатоголосної лірики. Уміння проникати в мир інших людей визначало й зовсім нове зображення характеру простої людини, мужика – такого в лірику до Некрасова не було. Особливо ясно це видно на прикладі вірша “У дорозі”, де розповідається про трагічну історію селянської дівчини, вихованої в панській сім’ї й по примсі поміщика відданої в мужицьку сім’ю, на свою загибель і на горі мужикові-селянинові.

Мир народного життя став розкладеним, аналізованим, досліджуваним у його суті, у його оголеності. Виявилися прибраними всі опосередкування, відкинуті звичні естетические форми прилучення до народу через народну творчість, через пісню. Погляд Некрасова вже прагне проникнути далі того, що може дати пісня. Справді, пісня може бути стільки ж засобом до вивчення народного життя, скільки й засобом залишитися в сугубо естетической сфері. Справа не в тім,

що в пісні не розповідається про важке життя. Відкидається пісня, що навіть співає про нещастя: … Ямшик відважний,
Розжени чим-небудь мою нудьгу!
Пісню, чи що, приятель, запій
Про рекрутський набір і розлуку.
Але пісня не відбулася

Звичної естетической формі подання народного життя в поезії поет віддав перевагу незвичну – живому оповіданню у віршах – і через нього дав аналіз, що у пісні неможливий. Але лірика залишалася й лірикою. Це не нарис і не оповідання. Це ліричне виявлення типу народної свідомості. Суть вірша (і в цьому відкриття Некрасова) не просто й не тільки у викритті гноблення й панської сваволі, але й у сприйнятті складності й суперечливості народного характеру як результату цієї сваволі. Жах охоплює, може бути, не стільки від розказаної історії, скільки від цієї безпосередності, від цієї наївності:

А слишь, бити – так майже не бивал,
Хіба тільки під п’яну руку…

Своєрідний ліризм вірша обумовлений і ця невигадливість, цією цілісністю погляду на мир. Але вона можлива в добутку лише як наслідок втрати, правда тимчасовий, самим поетом цільного сприйняття народного життя… Саме страждання в некрасовском вірші представлено в незвичайній складності, воно відчуто подвійно або навіть втройне: воно й від горя мужика, якого розтрощила ” лиходійка-дружина”, і від горя нещасної Груші, і від загального горя народного життя.

Ну, досить, ямщик!
Розігнав Ти мою настирливу нудьгу!..

Без цього кінця, без цих двох рядків не було б справді некрасовского добутку. З’явилося ліричне я самого поета, і це дуже важливо. Лише в 1856 році після сімнадцяти років напруженої й плідної роботи вийшла друга, а по суті перша, книга віршів Некрасова. Всі сучасники пишуть про успіх, небаченому “із часів Пушкіна”. Збірник готувався в пору для поета дуже важку. “Останні елегії” – так прощально озаглавив він ряд віршів. Важка хвороба змусила думати про близький кінець

Тому перший збірник в очах Некрасова придбав і характер поетичного заповіту. Цим, зокрема, пояснюється ретельна продуманість композиції збірника, що виявив собою книгу із чітким планом, із внутрішнім співвідношенням розділів, її складових. Характер книги як цілого визначався вступом, роль якого зіграло знаменитий вірш “Поет і громадянин”.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Головна тема життя й творчості Некрасова