Голодомор 1932-1933 років у романі “Марія” Уласа Самчука

1933 року світову громадськість приголомшило нечуване в історії лихоліття, яке звалилося на голову українського народу – організований сталінсько-більшовицькою системою СРСР голодомор, що призвів до зменшення українців на одну п’яту, – сучасні дослідники обчислюють кількість жертв порядком 7,5-8 мільйонів. Психічні відхилення мертвих канули в небуття разом із їхніми виснаженими тілами. Зранена психіка живих залишилася на все життя. її ж вони передають своїм нащадкам, навіть тоді, коли б їм цього не хотілося.
Улас Самчук належав до

літератури української діаспори, тому згадаймо визначальні риси еміграційних творів. Історія української діаспори розподіляється на три основні періоди: 1921-1940 роки, коли Західна Україна знаходилася під владою Польщі, 1941-1945 роки, коли діти перших емігрантів поверталися на Україну, сподіваючись на національне відродження під фашистською владою, та 1945-1954 роки, період заснування літературного об’єднання “Мистецький Український Рух” (МУР), яке дало початок систематизованому літературному життю в еміграції.
Головними цілями діаспорян було створення “великої літератури”, себто творів світового
рівня та органічного, національного літературного стилю. Вони намагалися повною мірою користуватися перевагами вільного світу. Відзначалися войовничою вдачею, мужністю, азартом боротьби.
Діаспорним письменникам була притаманна глибока релігійність. Вони розуміли історію українського народу в дусі страдницького шляху Христа на Голгофу, тому, на відміну від світських історико-політичних тлумачень поетів-шістдесятників, Самчук запропонував релігійну версію трагедії голодомору.
“Марія” – найсенсаційніший твір письменника та перший художній документ української літератури про голодомор. Для розкриття теми автор використав жанр Житія Святих. Найпопулярніші джерела цього жанру – давня поема “Ходіння Богородиці (себто Діви Марії) по муках” (про що зазначає й назва роману) та страдницькі подвиги християнських Святих (Зосими, Саватія та ін.)
Початок твору – звичайне селянське життя з його щоденними турботами й радощами. Коханого Марії Корнія забирають до російського флоту, де він пробув сім років, ставши за цей час учасником нещасливої для Росії війни з Японією. Не одержавши від свого коханого жодного листа, Марія подала рушники Гнатові, парубкові тихої, але наполегливої натури, невгамовному хазяїнові.
За роки служби Корній нахапався того, що стало визначним у характері його середульшого сина Максима, – зневаги до рідної мови, бездумності та жорстокості. Але любов Марії (після повернення Корнія вона покинула Гната, вийшла заміж удруге за того, кого любила по-справжньому), невсипуща праця на землі – повернули його у звичайне селянське русло.
Тут сюжет скріплений таємницею. Коли Корній та Марія сп’ялися на ноги, хтось у Великодню ніч підпалив їх нову хату, клуню, хліви – усе обійстя. Перед самою Маріїною смертю приходить до неї старенький чернець, колишній її чоловік Гнат, і просить у неї прощення за свій злочин. Усвідомлюючи необхідність прозвітувати про нього перед Найвищим Судом, Гнат відчуває потребу у спокуті.
У фінальній сцені відбувається досить часте в українських творах дійство: Корній рубає сокирою свого сина-відступника, котрий пиячить із подібними до себе в той час, коли його мати помирає з голоду. У вчинкові Корнія відбилася життєва позиція Самчука, його віра в людську волю до життя аж до останнього подиху.
Таким чином, голодомор у розумінні письменника – закономірне звірство сталінської влади. Він є також і розплатою за людські гріхи: нехтування Марією шлюбним обов’язком, зроблений нею аборт, підпалення Гнатом Корнієвого хазяйства, а найголовніше – фатальну прихильність Максима до більшовицького ладу. Написаний “по гарячих слідах”, роман не містить чітких рецептів виходу з кризи. Але Самчук покладається на силу самого життя, яке не дозволить людям втратити Божу подобу.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.00 out of 5)

Голодомор 1932-1933 років у романі “Марія” Уласа Самчука