ГОЙТІСОЛО, Хуан

(нар. 1931)

ГОЙТІСОЛО, Хуан (Goytisolo, Juan – нар. 05.01.1931, Барселона) – іспанський прозаїк.

Гойтісоло (повне прізвище – Гойтісоло-Гай) народився 5 січня 1931 р. у Барселоні. Його молодший брат Луїс також став відомим прозаїком, старший брат Хосе Августин – поетом. Навчався на юридичному факультеті Барселонського та Мадридського університетів. З середини 50-х років Гойтісоло перебував в еміграції у Парижі, де мав велику літературну популярність, співпрацював із французькою пресою, у якій часто публікував гострокритичні публіцистичні статті, присвячені проблемам франкістської Іспанії. У 1963 р., за статистикою ЮНЕСКО, Гойтісоло зайняв друге після М. де Сервантеса місце у списку іспанських письменників, котрих найбільше читають у світі.

Уже з перших кроків у літературі Гойтісоло як письменник зажив слави. Його перший роман “Спритність рук” (“Juego de manos”, 1953) здобув друге місце на престижному конкурсі імені Надаля. Значним здобутком іспанської прози 50-х років став і наступний роман письменника “Смуток у раю” (“Еl duelo en el paraiso”, 1955). Зміст і проблематику перших романів Гойтісоло зумовили події громадянської війни в Іспанії 1936-1939 pp., які справили вирішальний вплив на становлення світогляду письменника. У центрі зображення його першого роману – своєрідне іспанське “втрачене покоління”, група по-бунтарському налаштованих

підлітків, які заперечують знецінені, на їхню думку, суспільні та духовні цінності. Аналогічна проблематика порушена й у романі “Смуток у раю”, дія якого відбувається впродовж однієї доби в інтернаті для евакуйованих дітей поблизу Барселони. “Нічийні” діти немовби перебувають на нічийній землі: республіканці вже відступили, а франкістські війська ще не зайняли відвойовану територію. Діти, які стали заручниками помилок дорослих, також грають у війну, поділившись на “червоних” і “націоналістів”. Але, на відміну від дорослих, у цьому новому поколінні чітких моральних та ідеологічних переконань не вироблено, точніше, вони хаотично перемішані і не мають “шляхетної” кінцевої мети. Граючись, вони холоднокровно вбивають свого однолітка Авеля. Через подібні біблійні аналогії Гойтісоло показує, як війна нівечить моральні основи людини, перетворює злочин у норму життя.

Уже в перших романах Гойтісоло заявляє про себе як про прибічника “об’єктивної прози”. Одночасно він виступає і як один із найавторитетніших її теоретиків. У своїх теоретичних працях письменник стверджує: “дійсність є такою, що об’єктивне зображення рівнозначне протесту”. Як і інші “об’єктивісти”, він закликає до деперсоналізації автора у романі, принципової відділеності персонажів від волі автора, документального, протокольного відтворення дійсності. “Для нас, іспанських письменників, – писав Гойтісоло, – є лише один вид утечі – це втеча у дійсність”.

Починаючи з 60-х років XX ст., одне із своїх головних художніх завдань письменник вбачає у деміфологізації фашистської ідеології. Ця тема розкрита в романах “Острів” (“La isla”, 1961), “Особливі прикмети” (“Senas de identidad”, 1966), а надто в романі “Помста графа дона Хулкша” (“Reivindica del conde Don Julian”, 1970). Сюжетною канвою останнього з названих творів стала відома легенда про іспанського намісника Сеути – Ільяна (у хроніках – Хуліана), який, аби помститися королю Іспанії за безчестя своєї доньки, перейшов на бік арабів, що забезпечило їхню перемогу над іспанцями. Ця історія послужила для Гойтісоло приводом спростувати звеличувані франкістською владою політичні цінності та національні міфи – про національну винятковість, особливу духовність іспанців, їхню нібито містичну роль в історії народів Європи. Політичні стереотипи сучасної Іспанії Гойтісоло змалював у романі “Хуан Безземельний” (1975). У цілому ряді романів “Макбара”(1980), “Картини після битви” (1982), “Сарацинські хроніки” (1982) письменник розробляє тему протистояння та взаємодії східної та європейської цивілізацій.

Гойтісоло є також автором відомих теоретичних статей, частина яких зібрана у книжці “Проблеми роману” (“Problemas de la novela”, 1956), а також статті “За національну літературу” (“Por una literature nacional popular”), де він стверджує, що література повинна бути повернута не всередину особистості, а назовні. “Гуманізуватися чи вмерти” – таким є лозунг Хуана Гойтісоло.

Українською мовою окремі твори Гойтісоло переклали Р, Естрела-Льопіс, К. Антоненко, В. Шовкун.

В. Назарець

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
ГОЙТІСОЛО, Хуан