Гоголя – про право художника-реаліста

Для нас у даному випадку важливі не стільки розходження, скільки те, що дає підстави говорити про лінії безпосередньої наступності Гоголем ідей, відкритих Пушкіним у романтичній естетиці. Г. А. Гуковский у главі, присвяченої “Ревізорові”, писав: “Він (Гоголь – П. М.) засвоїв пушкінські відкриття. Перший із всіх своїх сучасників він зрозумів, що Пушкін навчив мистецтво не тільки зображувати, але й пояснювати моральні явища, людину, життя…

И добутий Пушкіним реалізм, і найглибша підоснова реалізму – демократичний принцип світосприймання, навіть у межах, доступних XІX сторіччю,- висунули як носія, творця, сутність і причину явищ життя людини суспільне буття історії, колективу, зрештою – народу”.

Відомий учений розвиває думки Бєлінського, що одним з перших сформулював характер творчих взаємин письменників у статті “Російська література в 1843 році”, що відбив роль Пушкіна в літературі 30-х років. Бєлінський відзначав: “Пушкіна мав сильний вплив на Гоголя – ж як зразок, якому б Гоголь міг наслідувати, а як художник, що сильно рушили вперед мистецтво й не тільки для себе, але й для інших художників, що відкрив у сфері мистецтва нові шляхи…

Друга важлива теза Гоголя – про право художника-реаліста зображувати високого й низьке, “дикого горця й негідника суддю”: “вони обоє – явища, що належать до нашого

миру: вони обоє повинні мати право на нашу увагу”. При цьому художник сам виступає суддею, затверджуючи або заперечуючи. Сформульовані в цій статті ідеї Гоголя, що опиралося на опиг Пушкіна, одержать, свій розвиток в естетиці Белинекого. Початок же ідеї про “поезію дійсності” в естетиці, її реалізація в художній практиці йдуть від Пушкіна й Гоголя, і в цьому найважливіший підсумок особистої дружби й творчого співробітництва двох великих письменників

У цьому випадку зміна эстетических віх відбувається в межах однієї творчої індивідуальності: навіть пізній Гоголь, що сформувався письменник-реаліст, усе ще перебуває в полоні романтичних концепцій, зокрема в розумінні їм місії художника, ролі мистецтва в житті суспільства. Він до кінця своїх днів вірив в ідею активного, морального й духовно перетворюючого початку в мистецтві, вірив у силу слова. Це й визначило багато в чому трагедію письменника. Проблема становлення Реаліст^-реаліста-гоголя-реаліста багатогранна: вона включає не тільки зв’язок з романтичними традиціями, але й більше ранніми періодами розвитку мистецтва. Через романтичні погляди Гоголя, проглядаються досить чітко художні принципи барокко й навіть середніх століть. Але якщо середні століття для Гоголя тільки притягальна епоха, що створила добутки, що хвилюють уяву, те барокко – це ще живе й діюче для нього мистецтво. По-перше, тому, що романтизм як би воскрешає окремі елементи барокко, по-друге, Гоголь органічно вбрав літературні традиції України, гда барокко, як відомо, тривалий час залишався пануючим стилем не тільки в літературі, але впливало на усну поетичну творчість і розвивалося майже до кінця XVІІІ століття, коли починала формуватися нова українська література. На барочний характер стилю Гоголя вказували А. Білий, пізніше – В. Кожинов.

Проблема зв’язку творчості Гоголя з українською художньою культурою, зокрема з українським літературним барокко, перебуває в стадії осмислення й наукових суперечок, але кожний, звичайно, повинен знати про це. Зв’язок з мистецтвом барокко виражається в Гоголя в прагненні до всеосяжного, універсального осмислення сучасної письменникові дійсності. Таким універсальним за задумом добутком стала поема “Мертві душі”, Цей універсалізм проявляється в тенденції до передачі “картини миру”,- цільної концепції дійсності в сприйнятті самого письменника, що позначається на жанрі добутку. Барокко, абсолютизируя принцип антитези, не тільки прагне до вершин духовності, але й відчуває величезну владу матеріального, речовинного миру, прагнучи осягти “вертикаль змісту”‘. Чи не звідси джерела тієї органічності речовинного миру Гоголя з його виразною почуттєвою повнотою й первинною цілісністю, за якої “встає дійсність як єдина суцільна стихія, як тіло, у якому знаходився, не зливаючись із ним, і дух. Така дійсність сполучає в собі низьке й висок, земне й небесне, речовинне й духовне, вона несе на собі будь-яку життєву конкретність, подібно тому, як цілісність народу несе на собі всяку конкретність і характерність складових його окремих людей, осіб

На зв’язок Гоголя з мистецтвом барокко вказують не тільки елементи поетики, але й характерні риси його світогляду, зокрема прагнення письменника до універсальних формул у збагненні сутності миру. Проявляючись уже на початку творчого шляху (“Книга всякої всячини”), воно володіє розумом Гоголя й при роботі над “Мертвими душами”. Універсалізм реалізується в різних формах і на різних рівнях. Їм відзначена більшість творчих задумів Гоголя – красномовні в цьому плані назви нездійснених: “Земля й люди”, “Історія України”. Своєрідно переломлюється ця особливість і в збірнику “Арабески”, а також в “Обраних місцях з переписки із друзями”. Є в цьому якась барочна всеїдність і прагнення до всілякого охоплення цілого миру через ціле. Зображення цілого покликане об’єднати мир щоб уникнути “роздроблення”, розпаду, які виявляє Гоголь у сучасному йому суспільстві. Універсалізм, таким чином, є способом досягнення цілісності миру, подолання “роздроблення”, властивого сучасній епосі. Поняття ці становлять найважливіші риси гоголівського світорозуміння

З’єднати мир у цілісність, створити його заново за допомогою художніх формул, що володіли реальною силою – от ідея, що тривожила своєю недосяжною висотою уява письменника. Реалізація такого задуму й повинна була стати головною метою мистецтва й метою всієї письменницької долі Гоголя. Необхідність додати ідеальному задуму реальний характер обумовила загострену увагу до сучасної дійсності. І тому рух Гоголя до реалізму – закономірний хід творчої думки письменника, що поставив перед собою високу мету. Мир Гоголя – у напруженому пошуку істини, і прихід його до реалізму з’явився закономірним прагненням осягнути її, таємний зміст сучасності

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Гоголя – про право художника-реаліста