Глібов Леонід Іванович Деревце

Ішов Панас із города додому
З сокирою й мішком.
Вертаться довелось самому,
Прямуючи ліском.
Іде Панас, не розглядає,
Міркуючи про щось
(Міркує той, хто нужду знає),
Аж чує – кличе хтось:
– Гов, дядьку! – хтось гукнув близенько.
Оглянувся: – А хто там,- каже,- де?
– Се я,- озвалося тихенько
Деревце молоде,-
Як вгледіло я вас, так аж зраділо.
– А що тобі? – пита Панас.
– Є дільце, дядечку, до вас.
– Кажи, яке там діло.
Деревце почало казать,
Яке йому життя погане.
Що не росте

воно, а в’яне,
Що ніде віти розпускать
Через оті дуби й осики,
Хоч пропади навіки.
– А якби я само росло,
Я б не таке було:
Я б виросло високе та зелене,
Усі раділи б через мене:
Вівчарики і орачі
У холодочку б тут лежали,
Ввесь день би пташечки співали
І спали б уночі…
Зробіте ласку, дядечку, велику,
Не жалуйте дерев старих,
Озьміть та вирубайте їх,-
Я дякуватиму довіку! –
Достав Панас сокиру та брусок,
Налагодивсь – і полягли дерев’я…
Пропав лісок
Знічев’я!
Тепер само собі стоїть
Деревце молоденьке,
Сміється,
шелестить
(Раденьке, що дурненьке!).
День, два – не вспіло погулять,
Вже й лихо стало докучать:
То сонечко пече, то вітер його пхає,
А іноді буває
Морока і з дощем.
Раз якось хмара наступила,
Схопилась буря і зломила
Деревце бідне з корінцем.
– Бач, божевільне, так і треба,-
От тобі й виросло до неба! –
Озвалася Сова,-
Сама дурненька голова,
Мовляв, біду собі купила –
Талан занапастила.
Гай, гай! Росло б і розрослось,
І виросло б, набралось сили,
І хоч самому б жити довелось,
Біди б не склалось… Світе милий!
Нам лишенько через таких,
Та жалко й їх.

Моторнії сини й онуки!
Читайте байку – для науки.

[1864-1872].


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Глібов Леонід Іванович Деревце