Героїня комедії А. Н. Островського “Остання жертва”

Образ Тугина являє собою характерне для “пізнього Островського” художнє дослідження люблячої душі “лагідної” жінки (порівн.: Людмила в “Пізній любові”, Наташа в “Трудовому хлібі”, Віра Пилипівна в “Серце не камінь”, Евлалия в “Невільницях”, Ксенія в “Не від миру цього”). Тугина – “молода вдова”, закохана в чарівного шалапута, красеня Дульчина, бездумно й легковесно промотує її стан

Відкрита і ясна натура Тугина цурається мішури, не знає фальші. Далека від суєтного, жвавого московського життя, Т. навмисно тихо й уединенно живе у своєму будинку. Вона нікуди не виїжджає, ніде, крім церкви, не буває, не має яких-небудь “суспільних” або “культурних” інтересів. Молитва – єдиний спосіб для неї розкрити хвилювання своєї простій і глибокої душі

Тугина “зникаючий тип” жінки, щиросердечна простота якої не має нічого загального з елементарністю. Вона справжня в кожному своєму прояві. Її внутрішня цілісність не перекручена нічим формально-умовним, заученим, штампованим. “Рідка жінка… Скарб”, – говорить про неї навіть поверхневий Дульчин. “Дорогого коштує”, – потрясен-но повторює Прибитков.

Тугина знає одне щастя – любити. А любити для неї – значить віддавати, дарувати, жертвувати для коханої людини всім, що сама має. Заради порятунку Дульчина від боргової ями вона йде просити грошей у багатого старого Прибиткова, чиї домагання вона зовсім недавно відкинула із властивої їй прямотою. Сцена насильницького кокетства із Прибитковим – ключова для розуміння образа Т. Помилкові хитрування настільки неорганічні для неї, що “на особі плями сорому виступають”. Прохання про гроші обертається таким насильством над собою, що Т., не витримуючи взятого нею тону, кидається на коліна із благанням про порятунок “щастя всього життя”.

Жертва її виявилася даремної, навряд чи заміченої. Добуті ціною сорому й приниження гроші були з легкістю програні Дульчиним “у півгодини”. Безоглядна віра в кохану людину підірвана. Зрада Дульчина, його одруження з багатою нареченою спричиняють остаточну катастрофу цілісного й гармонічного щиросердечного миру Т. Її сум’яття передається не тільки в повні розпачі словах, але й у ремарках: “несвідомо”, “непритомність”, “у маренні”. По зауваженню Прибитко-ва, “до речі” оказавшегося тут, “це вуж близько з”.

В останньому акті Т. є спокійною, твердою, розумною жінкою – рука об руку із Прибитковим, якому вона дала згоду на шлюб. “Колишня Юліа вмерла”. Її “любляча, ангельська душа” виявляється “останньою жертвою”, принесеної жорстокому століттю

Героїня комедії А. Н. Островського “Остання жертва”