Героїчне і трагічне у романі А. А. Фадєєва “Розгром”

Твори про революцію і Громадянську війну, що вийшли в 1926-1927 роках, носили до певної міри підсумковий характер. У 1927 році вийшли два романи: “Розгром” Фадєєва та “Біла гвардія” М. Булгакова. Ці твори ставили гострі питання гуманістичного сенсу революції, полемізуючи один з одним. Автори цих романів належали в різних напрямах в російській літературі двадцятих років. Булгаков продовжував традиції класичної російської культури.

Фадєєв ж був письменником, який намагався створити образи літератури нового часу, створити відповідний настрій для розуміння дійсності, створити нового героя революції; працював із соціального замовлення для нового читача, часто непідготовленого, що не має достатньої освіти і виховання для сприйняття складних і за задумом, і за думки, і за мовою книг. Фадєєв по-іншому висвітлює духовні цінності, такі, як гуманізм, героїчне, боротьба, жалість, любов, вірність, обов’язок. Якщо героям Булгакова рівень їхньої культури, сприйнятим від кількох поколінь інтелігенції, не дозволяє опуститися, стати звіром, то герої Фадєєва бувають жорстокими, нещадними, нечесними. Однак умови життя тих і інших все-таки непорівнянні.

Для героїв Фадєєва морально те, що на користь робітникам і селянам, що служить перемозі революції та її захист. Всі кошти допустимі і злочини виправдані вищої ідеєю. Герої Фадєєва керуються такими моральними

принципами.

Образ Левінсона є виразом абсолютно істинного героя часу. Він є втіленням героїчного у романі.

Левінсон відбувається з робітників і селян, він повністю підпорядкував своє життя служінню народові. У його душі живе світла мрія про доброго, прекрасне і сильному людину. Таким, на його думку, має стати людина, народжена революцією. Левінсон – людина боргу, холодний, непохитний, понад усе ставить справу, “людина особливий, правильної породи”. Левінсон знав, що вести людей можна, тільки приховуючи свої слабкості, болю, страхи, невпевненість. І він умів бути постійно сильним, мужньою людиною. Левінсон намагається створити дисципліну в загоні, перевіряє бойову готовність загону, рішення приймає швидко і діє впевнено: “… ніхто в загоні не знав, що Левінсон може взагалі коливатися: він ні з ким не ділився своїми думками і почуттями, підносив вже готові” так ” або “ні”.

Героїзм Левінсона заснований на вірі в те, що “рухає цими людьми не тільки почуття самозбереження”, але і “не менш важливий інстинкт… по яким все, що доводиться їм переносити, навіть смерть, виправдане своєю кінцевою метою і без якого ніхто з них не пішов би добровільно вмирати в улахінской тайзі “. Ця впевненість і дає моральне право на жорстокі накази. Тому заради великої ідеї сьогодні (у 1919 році) можна допустити багато чого: відняти єдину свиню у корейця (адже заради майбутнього його шістьох дітей б’ється загін), отруїти смертельно пораненого товариша (інакше Фролов загальмує рух відступаючих і не збереже “бойові одиниці”), “не почути” того, про що намагається повідати Мечик – “заблукав у нетрях революційних ідей юнак” з інтелігентів.

Героїзм Левінсона полягає в служінні абстрактного гуманізму, в любові до майбутнього, світлому та справедливого. Левінсон не просто “наступати на горло власній пісні”: він страждає, дізнавшись про смерть бійців, про арешт Метелиці, про вимушене вбивстві Фролова, він не приховує сліз, коли чує про смерть молодого Бакланова. Левінсон шкода корейця і шкода своїх дітей, що страждають від цинги і недокрів `я, шкода голодних, холодних людей, навіть” человекав жилетці “, але Левінсон не зупиняється ні перед чим, для нього головне – виконати завдання більшовицького центру. Левінсон говорить: “Але який може бути розмова про новий, прекрасну людину до тих пір, поки величезні мільйони змушені жити такою первісної та жалюгідною, такий нестерпно вбогім життям?”

Кращі, героїчні люди, об’єднані ідеєю, оточують Левінсона. Це його соратники та помічники: Бакланов, майбутній Левінсон, який намагається у всьому наслідувати командирові, Дубов, по-шахтарському відданий і чесний взводний, що направляється на найвідповідальніші ділянки боротьби разом зі своїми червоноармійцями, Метелиця – взводний, яким пишається весь загін і Левінсон за ” незвичайну фізичну чіпкість, тваринну життєву силу “, міцний, невтомний, завжди готовий до дії розум”, за те, що “подвиги і удачі, що супроводжувало його у всякій справі, прославляли його ім’я поміж людей”.

Метелиця, подібно Левінсона, – образ героїчний. Він, посланий у розвідку, спійманий і розуміє безвихідність свого становища, повів себе як справжній герой: не занепав духом і захотів до кінця “показати тим людям, які стануть його вбивати, що він не боїться і зневажає їх”: “… він не вимовив ні єдиного слова, навіть жодного разу не подивився на запитує під час допиту “.

Новий герой проникнуть лютої класовою ненавистю – – найціннішим почуттям, на думку пролетарських авторів, що робить з рядового бійця справжнього героя Громадянської війни.

Рядові товариші Левінсона, що виступають як зразок героїчного, – це Морозко, колишній ординарець, відпроситися в загін як боєць, який здійснив героїчний вчинок (він, пожертвувавши життям, попередив змучений загін про засідку); Гончаренко – підривник, що знає свою справу, проникливий і надійний червоноармієць. Ці люди знали їх внутрішню силу, переконаність і, “обтяжені повсякденної, дріб’язкової суєтою, відчувають слабкість свою… як би передоручили найважливішу свою турботу більш сильним, начебто Левінсона, Бакланова, Дубова, зобов’язавши їх думати про неї більше, ніж про те, що їм теж потрібно їсти і спати, доручивши їм нагадувати про це іншим “.

Щоб краще висвітлити героїчне, Фадєєв створив образи антігероіческіе, образи таких людей, як Мечик, Чиж. Вони освічені, з “правильною промовою”, чистенькі, але завжди готові “отвілівать від дневальства, від кухні “, зрадити в бою, відступити.

Мечик відчуває себе в загоні погано, йому гидко, самотньо, він віддалений від бійців культурою, до якої долучився в гімназії, і соціальним походженням. “Адже я ні з ким, ні з ким тут не можу зійтися, ні від кого не бачу підтримки, а хіба я винен у цьому? Я до всіх підходив з відкритою душею, але завжди натикався на грубість, глузування, знущання… “- говорить Мечик Левінсон.

У загін Мечика призвели романтичні уявлення про революційну боротьбу, про партизанів. Ці ілюзії також відокремлюють Мечика від інших. Він розчаровується, відчай його наздоганяє, і при першій можливості дезертирувати Мечик це і робить, хоча втеча здається йому болісним, оскільки “несмиваемо-брудне, огидне пляма цього вчинку суперечило всьому тому доброму і чистому, що він знаходив в собі”, і не тому (це Фадєєв підкреслює), що загинули люди з загону. Мораль Мечика не збігається з партизанською мораллю, тому що Мечик проповідує християнські істини, такі, як “не убий”, “не вкради”, “Не пожадай жінки ближнього свого”. Мечик противиться отруєння Фролова, вбивства селянина у “жилетці”, злодійству в загоні, всякої жорстокості і брутальності. Мечик не відчуває класової ненависті, він бачить і шкодує страждаючої людини. Війна – протиприродне стан, і Мечик розуміє це: “Я не в змозі більше винести це, я не можу більше жити такою низькою, нелюдської, жахливої життям”.

Але на війні затвердити новий порядок можна, тільки не шкодуючи нікого. У цьому героїзм нещадної боротьби.

Роман “Розгром” присвячений трагічним розгрому невеликого партизанського загону переважаючими силами противника. Жорстокі події калічать душі людей і вимагають смертей.

У всіх героїв роману трагічні долі. Трагічне прояв у боротьбі зі зброєю в руках і в готовності принести жертву, загинути за ідею. Кращі свідомі бійці гинуть за революцію з почуттям виконаного обов’язку, не вагаючись, не боячись смерті. Фролов усвідомлено приймає отруту, Морозко в останні хвилини думає тільки про те, щоб вистрілити і попередити загін, Метелиця гине героїчно, Бакланов загинув в останньому прорив, убитий Дубов. Трагічне в тому, що гинуть в нерівній боротьбі кращі люди, самі віддані ідеї. Левінсон шкода всіх бійців, убитих під час розгрому і переслідування загону, він морщиться, темніє особою при вигляді смерті, але для Левінсона менш трагічно те, що від голоду загине кореєць з сім’єю або який-небудь козак. Обставини змушують Левінсона не бачити “пташок”. Трагічне у романі у незліченних жертв Громадянської війни. У романі гинуть майже всі бійці, в живих залишилося тільки 19 чоловік. Левінсон залишився в живих, але трагічно відданий своєму призначенню до кінця.

Трагічне в тому, що Левінсон не зміг зберегти загін, руйнуються його надії на майбутнє.

Фадєєв привніс в літературу “романтику Громадянської війни” (О. Толстой). Його герої – сильні, віддані революції бійці, які страждають в ім’я майбутнього, їх цілі благородні, їх вчинки за великим рахунком красиві, вони привертають симпатії читачів, вони зразки для наслідування.

Фадєєв пропонує як би порівняти своє життя, свою участь у революції з життям, боротьбою його героїв. Книга волає до кращих почуттів і налаштовує на високу, моральну хвилю подвигу, вчить ділити світ на “ми” і “вони”, де “вони” завжди погані, боротися проти тяжкого минулого за майбутнє.

Таким чином, роман має певні виховні функції, і мільйони радянських людей сприйняли трагічно романтичне розуміння дійсності, культ сильного вождя без жалю, коливань, співчуття; сприйняли мораль, за якою морально відмовлятися від особистого, страждати в ім’я майбутнього, жити ідеалами.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Героїчне і трагічне у романі А. А. Фадєєва “Розгром”