Герой трагедії У. Шекспіра “Антоній і Клеопатра”

Антоній фігурував серед персонажів першої “римської” трагедії Шекспіра “Юлій Цезар”, але спритний демагог, що мистецьки грав на страстях юрби, не має майже нічого загального з безтурботним і великодушним полководцем другої п’єси, хоча в обох випадках джерелом послужили “Порівняльні життєписи” Плутарха.

Деякі деталі свідомо змінені: так, у Плутарха “гульвісу й п’яницю” Антоній залишає бог Вакх-Дионис, а в трагедії заступником А. виступає могутній Геркулес, з яким його неодноразово порівнюють. Овіяна легендами

Історія любові А. і Клеопатри трактується Шекспіром як трагедія доблесті: безрозсудний героїзм свідомо приречений. “Безмірна” пристрасть Антоній вступає в протиріччя з його спрагою влади й очікуваннями найближчих соратників, що передчувають фатальний фінал сутички з Октавием Цезарем. Спочатку А. ще здатний відмовитися від Клеопатри: заради сполучника із Цезарем він навіть жениться на його сестрі

Але любов виявляється сильніше – протистояти чарам “нільської змійки” А. не може й у вирішальному морському бої ганебно кидає свої війська, кинувшись за кораблем його Клеопатри, що зрадила.

Майбутнє належить безпристрасному носію державної ідеї – Цезареві, що вміє підкоряти почуття розрахунку й холоднокровно вичікує промаху суперника

Коли потерпілий повна поразка Антоній пропонує вирішити справу особистим двобоєм, йому відмовляють. Довідавшись про мниме самогубство Клеопатри, він кидається на свій меч і в смерті знаходить заспокоєння, тому що сам звів рахівницю з життям, не принизивши себе благанням опощаде.

Антоній герой сатиричної легенди Моріса Метерлинка “Чудо святого Антонія” (1903). У ремарці до першої дії п’єси зовнішність героя описана в такий спосіб: “На порозі показується старий, сухорлявий, високий, босий, з непокритою головою, з нечесаними волоссями й бородою; на ньому брудний, що погано сли, заношений і в багатьох місцях порваний підрясник”. Напевно, саме так і повинен виглядати святий, байдужий до всього мирського. Але звичайні люди з їхньою прозаїчністю й обмеженістю цього не знають, тому за святого героя ніхто не визнає навіть після того, як він робить самі теперішні чудеса: воскрешає покійну три дні назад тіточку Гортензію, а потім позбавляє її можливості говорити, тому що їй відкрилися таємниці, які вона нікому не сміє повідати, – таємниці миру покійних

Поводиться герой стримано й коректно. Але Гортензія відроджена, і тепер ситуація змінюється: А. прагне скоріше піти, тому що його чекають справи – відродження ще одного небіжчика,- але його не відпускають. Те пропонують гроші за пророблену роботу, то запрошують разом поснідати, то сигару викурити. Але герой знову проявляє завидну непохитність. Тоді родичі покійної чіпляються до того, що він позбавив їхню воскреслу тіточку можливості говорити, і кличуть пристава. В А. не виявляється паспорта, та й взагалі він дуже нагадує один божевільного, котрий уже третій раз збігає з лікарні, а вирвавшись на волю, викидає всякі “негожі штучки”: лікує хворих, випрямляє горбатих. А. забирають у ділянку, щоб там у всьому розібратися, а тіточка Гортензія знову вмирає. Один із племінників покійної раптом починає випробовувати до А. жалість. У цьому й полягає чудо А.: йому вдалося зробити щось абсолютно неймовірне – вилікувати людську душу від жорстокості й черствості

Для російського театру образ А. пов’язаний з ім’ям Б. Б. Вахтангова, що двічі звертався до постановки цієї п’єси (1918; 1921), прочитаної їм як трагічна історія святого чудотворця, не потрібного людям. Роль А. виконував Ю. А. Завадский.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Герой трагедії У. Шекспіра “Антоній і Клеопатра”