Герой поеми А. С. Пушкіна “Мідний вершник”

Соціальна й моральна незначність Євгеній чітко виявлений уже на самому початку першої частини поеми. Це дворянин, украй, здається, що забув про минуле, що перетворилося в міщанина не тільки по своєму статку, але й по способі життя, по своїх ідеалах. Намічена в його мріях перспектива “міщанського щастя” повинна начебто закріпити зв’язок героя з разночинной середовищем. Але в екстремальній, критичній ситуації – перед особою стихії, що розігралася, і принесених нею нещасть – Е. немов пробуджується від сну й скидає із себе личину “незначності”. І якщо на початку поеми підкреслена несумірність особистості Петра, поглиненого думкою про долі Росії, і Е. з його вбогими планами особистого благополуччя, те вже наприкінці першої частини дистанція між ними різко скорочується.

Заколишній про власну безпеку, охоплений тривогою за долю близьких, Е. морально виростає в очах читача, викликає його живе співчуття. Він стає уособленням маси, втіленням нещасних і знедолених людей – жертв повені. І це його піднесення закріплене в символічному малюнку поеми. Сидячи серед бурхливих хвиль “на звірі мармуровому верхи”, у класичній наполеонівській позі (“руки стисши хрестом”) за бронзовим монументом, він стає в цю мить як би подобою велетня Петра, почасти зрівнюється з ним у масштабах. Потім, уже в другій частині, Е. робить воістину героїчний

учинок, відправившись у човні “чрез хвилі страшні” до старого будиночка “у самої затоки” – житлу своєї нареченої. Потрясіння його побачивши катастрофи таке, що він божеволіє. Нарешті, у кульмінаційній крапці поеми, у момент, коли “прояснилися в ньому страшно думки”, герой, “злобливо затремтівши”, звертається із прямою погрозою до “державцу напівмиру”. І цей заколотний спалах знову зіштовхує й зрівнює – нехай на мить – Е. і Петра. І хоча це всього лише витівка безумця, сама рішучість кинути виклик “грізному цареві” овіяна в поемі ореолом величі.

Звичайно, сам по собі хвилинний бунт Євгенія не страшний “гордовитому бовдурові”. Але він в очах Пушкіна грізний симптом – передвістя нових заколотів, прийдешніх соціальних катаклізмів, тим більше що на царя повстає “незначний” нащадок ніколи славного дворянського роду, у чиїй душі пробуджується заколотне свавілля й горда незалежність аристократичних предків. Тому що соціально й політично принижене стародавнє російське дворянство представлялося Пушкіну “страшною стихією заколотів” (найближчим історичним прикладом для нього було повстання декабристів). Схована, внутрішня готовність до протесту зв’язує Е. з Дубровским і Гриневым, з персонажами ряду незакінчених творів Пушкіна кінця 1830-х рр., що втілюють напружені роздуми поета про долю древньої російської аристократії і її взаємин з верховною владою

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Герой поеми А. С. Пушкіна “Мідний вершник”