ГЕЛЬДЕРОД, Мішель де

(1898 – 1962)

ГЕЛЬДЕРОД, Мішель де (Ghelderode, Michel de; автонім: Мартене, Адемар Адольф Луї – 03.04.1898, м. Іксель, пров. Брабант – 01.04.1962, Шербек, поблизу Брюсселя) – бельгійський письменник.

Народився в Ікселі у фламандській сім’ї архіваріуса, однак розмовляв і писав французькою (як і більшість письменників Бельгії). У 1906 -1914 рр. навчався в єзуїтському колежі, проте хвороба завадила закінчити його. Майже безвиїзно мешкав у Брюсселі, хвороба змушувала відвідувати Остенд на морському узбережжі. 1924 р. одружився. З 1923 по 1945 рік служив дрібним чиновником. Певний час захоплювався фламандським та іспанським живописом (П. Брейгель, І. Босх, Д. Ель Греко), маріонетками, манекенами, масками, цирком, водевілем.

Перші драми Гельдерода, написані упродовж 1918- 1924 pp., є одноактними п’єсами у дусі М. Метерлінка (“Смерть дивиться у вікно” – ” La mort regarde alafenetre”, 1918). Згодом драматург відкрив для себе А. Стріндберга, Ф. Ведекінда, Л. Піранделло, писав п’єси на фольклорній основі, використовував легенди про Фауста (“Смерть доктора Фауста” – “Le mort du Docteur Faust”, 1926) та Дон Жуана (“Дон Жуан” – “Don Juan”, 1928). У 1927-1931 pp. співпрацював із “Фламандським народним театром”, очолюваним режисером Й. де Местером, створив для цього театру п’єси “Ескоріал” (“Escurial”, 1927), “Христофор Колумб” (“Christophe Colomb”, 1927), “Бараева” (“Barabbas”,

1928), “Пантаглейз” (“Pantagleize”, 1930).

Серед найкращих драматичних творів 1930 – поч. 1950-хpp. – “Червонамагія” (“Мщіе Rouge”, 1931), “Облога Остенде” (“Lа siege d’Ostende”, 1933), “Сір Галевін” (“Sire Halewyn”, 1934), “Сорока на шибениці” (“La Pie sur le gibet”, 1935), “Про диявола, що проповідував дива” (“D’uri diable qui presha merveille”, 1934-1935), “Поминки у пеклі” (“Fastes d’enfer”, 1929-1938), “Гоп Синьйор” (“Hop Signor!”, 1936), “Вихід актора” (“Sortie de I’Acteur”, 1939), “Витівка Великого Мертвіарха” (“La Balade du Grand Macabre”, 1939), “Школа блазнів” (“L’Ecole des Bouffons”, 1942), “Нещаслива Марія”(“Marie la Miserable”, остання п’єса Г., 1952). Всесвітня слава прийшла до нього після постановок у Франції в 1947- 1952 pp. його пізніх драм. Усього Гельдерод створив 87 п’єс,

Театр Гельдерода – явище унікальне. Він є поетичним, пластичним, алегоричним, вільним і відкритим, з елементами фантастики та містики. У своїх п’єсах Гельдерод завиграшки поєднував реальність та ілюзію, містеріальне і блазенське, конкретно-історичне та позачасове, зазначаючи: “Мені просто хотілося трохи відчинити вікно, двері, розсунути завісу перед чимось новим, розширити занадто ув’язану зі своїм часом форму, зламати умовні межі театру”. Навіть авторські жанрові означення нерідко поєднують протилежне та несумісне: “трагедія для мюзик-холу” (“Смерть доктора Фауста”), “невеселий водевіль” (“Пантаглейз”), “містерія для лялькового театру” (“Про диявола, що проповідував дива”), “трагедія-буф” (“Поминки у пеклі”). Сюжети своїх п’єс драматург черпав із Біблії (“Бараева”, “Жінки біля гробу”), церковної (“Святий Франциск Ассизький”) та цивільної історій (“Облога Остенде”), фольклору (“Витівка Великого Мертвіарха”, “Пантаглейз”). Однак історична п’єса часто перетворюється у буфонну гру (“Христофор Колумб”, “Ескоріал”).

Драматург розвивав традиції символістського театру (М. Метерлінк), надавав своїм п’єсам характеру “театру жорстокості” (А. Арто) і надривності (експресіонізм). Він робив їх інтелектуально насиченими, похмуро філософськими, надмірно театральними. У національному фольклорі драматурга приваблювала щирість поетичних почуттів і оптимізм у вирішенні конфліктів добра та зла.

Гельдерод зробив минуле мірилом в оцінці теперішнього та його культури, намагався відновити зв’язок часів. Він зізнавався, шо полюбив театр тому, що “знайшов у ньому інструмент, що дозволяє вирватися з-під влади Часу”. Дія п’єс Гельдерода відбувається найчастіше у середньовічній Фландрії (“Червона магія”, “Сорока на шибениці”, “Витівка Великого Мертвіарха”), проте нерідко переміщується у часі і просторі: дія “Смерті доктора Фауста “відбувається у Фландрії “водночас у XVI і XX століттях”. Його улюбленими персонажами є блазні (“Ескоріал”, “Школа блазнів”, “Пантаглейз”), актори і клоуни (“Вихід актора”, “Три актори, одна драма”). Діють у них також чорти та відьми, королі та бродяги, кати та ченці, які проходять перед глядачем у “танку смерті” або “блазенському хороводі”. Однак герої драматурга – не стільки живі люди, скільки маріонетки старовинного фламандського театру, гігантські манекени народних карнавальних вистав. Недаремно багато п’єс Гельдерода призначені саме для театру маріонеток (“Фарс про Смерть, яка сама ледь не померла”, “Витівка Великого Мертвіарха”, “Містерія про Страсті Господні”, “Спокуса святого Антонія”). Численні п’єси Гельдерода мають релігійний характер, однак драматург поєднує релігійне з клоунадою, створює своєрідні містерії-буф. Так, його “релігійна за сюжетом” п’єса “Святий Франциск Ассизький”, за свідченням автора, “показувала життя святого, використовуючи найфантастичніші та несподівані прийоми, запозичені з балету, пантоміми, мюзик-холу”. А “містерія для лялькового театру” Гельдерода “Про диявола, що проповідував дива” грунтується на парадоксі. У Фландрію повинен прибути чернець, посланець Риму, котрий у своїх проповідях має викрити гріхи, що переповнили країну. Але проповідника випереджує диявол і займає його місце. Диявол проповідує небилицю перед спокушеним натовпом, тоді як справжнього проповідника народ вважає самозванцем. Посланця Риму втішає лише диявол, а чернець, віднайшовши в ньому єдиного у місті праведника, відправляється з ним у Рим, щоби клопотати про його канонізацію. Гельдерод у своїх драматичних творах зображує світ пристрастей, лицемірства, пороків, збочень, в якому, наприклад, вознесения Христа обертається бурлескним сходженням у пекло (“Поминки у пеклі”).

Окрім п’єс, Гельдерод писав новели (збірки “Паломництво” – “La hake catholique”, 1922, “Людина під мундиром” – “L’hommesousl’uniforme”, 1923, “Чаклунські історії” – “Sortileges”, 1941), стилізовані фабліо (цикл “Комічна історія кайзера Карла” – “Histoire comique de keizer Karel”, 1922), романи (“Квієб Квієбус” – “Kwiebe Kwiebus”, 1926), книги нарисів та мемуарів (“Мої статуї” – “Mes statues”, 1941, “Речі та люди у нас” – “Choses et gens de chez nous”, 1943, “Фландрія – це сон “- “La Flandre est un songe”, 1953). Багатий матеріал для розуміння його творчості дає цикл “Остендських бесід” (“Les Entretiens d’Ostende”, 1956).

Є. Васильєв

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
ГЕЛЬДЕРОД, Мішель де