Гарасевич Андрій Смерть Калнишевського

І

Нависло небо оливом похмурим…
Земля затвердла на холодну крицю.
І вихор виє – ранена вовчиця –
І треться з зойком об холодні мури…

Тут день мов ніч… Невиразні контури…
Холодне сонце, мов стріла, промчиться
І знову тоне світ в сніговій бурі,
Щоб в чорній ночі заховати лиця…

А в келії, карбованій літами,
Лягає тінь…
Це Він у рясі ходить
І думи шле туди, на ясні води,

І мірить крок його холодний камінь…
Молитву Богу шле чоло пророче,
І тонуть в споминах старечі очі…


II

Садок вишневий… Хатка, і степи.
Поля – поля… Ставка чорняві очі.
І день, склоняючись в обійми ночі,
Востаннє далеч степу золотить…

Життя – мінливо-золота блакить –
Спада серпанком на чоло діточе…
У матері пеститися він хоче
І чує, як вона його пестить…

“Люби до скону рідну Україну,
І до останку сили борони!”
…А він глядів в блакить прозоро-синю

Й побіг де манять золотом лани…
І зупинивсь аж в зелені степів,
І слухав музику солодких слів… III

Кружляє степ… Спадає височінь,
Вогнисто розчахнувшися надвоє.
Бичують

землю блискавок бичі,
І обрії тремтять в загравах бою…

Під ним – буланий, віжки гризучи,
Вужем спинається, кида піною…
А перед ним – похмура далечінь
Вгинається під крок козацьких воїв…

Блиснула булава в тугій руці,
На північ скерувалася ворожу…
В останній бій…
Пожари…
Вістовці
Відомлять про руїну Запорожжя…

І крізь вогонь, хугу, що виє вовком,
Примарою зближаються – Соловки… .


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

Гарасевич Андрій Смерть Калнишевського