ГАЛЕРНИК – Луїс де Гонгор (1561-1627)

На галері, на турецькій

I до лави там прикутий,

Руки на весло поклавши,

Очі втупивши додолу,

Він, драгутівський невільник,

Біля узбереж Марбельї

Нарікав під звук суворий

Ланцюга й весла своїх:

“О святе іспанське море,

Славний береже і чистий,

Коне, де незмірна безліч

Сталася нещасть наморських!

Ти ж бо є те саме море,

Що прибоями цілує

Краю батьківського мури,

Короновані і горді.

Про дружину принеси ти

Вістку і скажи, чи щирі

Плач її і всі зітхання,

Що мені і тут лунають.

Бо

якщо полон мій справді

Ще оплакує, як легко

Ти могло б південні води

Перлами перевершити!

Дай же, о криваве море,

Відповідь; тобі не тяжко

Це вчинити, якщо правда,

Що і води мають мову.

Але ти німуй, о море,

Якщо смерть її забрала;

Хоч цього не сміє статись,

Бо живу я поза нею,

Бо прожив я десять років

Без свободи і без неї

В вічній каторзі при веслах

Не вбиває сум нікого”.

Враз потужно розгорнулось

Шестеро вітрил галерних,

I звелів йому наглядач

Всю свою ужити силу.

Amarrado al duro banco

De una galera turquesca,

Ambas manos en el remo

Y ambos ojos en la tierra,

Un

forzado de Dragut

En la playa de Marbella,

Se quejaba al ronco son

Del remo y de la cadena:

“jOh sagrado mar de Espana,

Famosa playa serena,

Teatro donde se han hecho

Cien mil navales tragedias!,

Pues eres tu el mismo mar

Que con tus crecientes besas

Las murallas de mi patria,

Coronadas y soberbias,

Traeme nuevas de mi esposa

Y dime si han sido ciertas

Las lagrimas y suspiros

Que me dice por sus letras,

Porque si es verdad que llora

Mi cautiverio en tu arena,

Bien puedes al mar del Sur

Vencer en lucientes perlas.

Dame ya, sagrado mar,

A mis demandas respuesta,

Que bien puedes, si es verdad,

Que las aguas tienen lengua,

Pero, pues no me respondes,

Sin duda alguna que es muerta,

Aunque no lo debe ser,

Porque vivo yo en su ausencia.

JPues he vivido diez anos

Sin libertad y sin ella,

Siempre al remo condenado,

A nadie mataran penas!

En esto se descubrieron

De la Religion seis velas,

Y el comitre mando usar

Al forzado de su fuerza.

Розквіт бароко збігається з посиленням релігійних почуттів у всіх західноєвропейських літературах. Митці XVII століття заперечували твердження гуманістів, що людина є істотою доброчесною. Повернувшись до середньовічної ідеології, поети бароко викривали гріховність людини і проповідували необхідність подолання її ницих схильностей через звернення до Бога та зміцнення віри.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.50 out of 5)

ГАЛЕРНИК – Луїс де Гонгор (1561-1627)