Фрідріх Шиллер. Віхи життя

Сучасник і однодумець Гете, Шиллер увійшов в історію світової літератури як один з найяскравіших представників німецького просвітницького руху. “Німецький геній”, яе називав його філософ Гегель, Шиллер був палким борцем проти будьяких форм тиранії та пригнічення людини, “благородним адвокатом людства”, за словами російського критика В. Бєлінського. Трагізм його величної боротьби полягав в усвідомленні неможливості ствердження просвітницьких ідеалів у сучасній йому дійсності. Випереджуючи свій час, Шиллер спрямовував свою творчість у прийдешнє майбуття:

Ні, для моїх високих ідеалів

Сторіччя поки не дозріло.

Я – громадянин тих сторіч, що прийдуть

Иоганн Крістоф Фрідріх Шиллер народився 10 листопада 1759 року у містечку Марбах, що у Вюртемберзькому герцогстві, в родині військового фельдшера Йоганна Каспара і його дружини – Доротеї з роду Кодвейс. Здобувати освіту Шиллер розпочав у латинській школі, після закінчення якої у віці 14 років проти своєї волі (за бажанням вюртемберзького герцога) був відданий до академії, яка готувала державних чиновників.

В академії, де Шиллер провів наступних вісім років, панувала сувора військова дисципліна, проте рівень викладання був доволі високим, що забезпечило юнакові можливість отримати грунтовні знання з історії, філософії, медицини та природничих наук. В академії він уперше

познайомився з ідеями французьких філософів, з числа яких особливо уподобав переконання Ж. Ж. Руссо про невід’ємні права народу на незалежність і свободу. Тоді ж Шиллер очолив і гурток курсантів, які вважали себе прибічниками штюрмерського руху. З юридичного факультету він перейшов на медичний факультет і після закінчення академії був призначений військовим лікарем. Пізніше Шиллер так згадував про цей період свого життя: “Доля жорстоко терзала мою душу. Через печальну похмуру юність вступив я в життя, і безсердечне, безглузде виховання гальмувало в мені легкі, прекрасні порухи перших народжуваних чуттів…”

Ще навчаючись в академії, Шиллер захоплювався драматургією Шекспіра і під його впливом, потайки, ночами, створив свою першу драму “Розбійники”. Попри те, що Драма була надрукована анонімно, ім’я автора відразу ж стало усім відоме. Один з сучасників охарактеризував автора “як людину, в котрої не просто бурхливо кров тече по жилах і багатий хист уяви, але палке серце, сповнене почуття і прагнення до благородної справи”. Відчувши силу молодого таланту, сам герцог вюртемберзький КарлЄвгеній запропонував йому бути особистим цензором, але Шиллер осмілився відмовитись, за що відразу ж був покараний: скориставшись тим, що Шиллер без його відома виїжджав до сусіднього Пфальцського герцогства на прем’єру своєї п’єси, КарлЄвгеній наказав на два тижні взяти драматурга під варту з подальшою категоричною забороною займатися літературною творчістю. І тоді Шиллер зважився на втечу.

Залишивши рідну домівку, Шиллер, за його власним висловом, “зі спустошеним серцем та порожнім гаманцем” п’ять наступних років під вигаданим ім’ям “лікаря Ріттера” поневірявся Німеччиною у пошуках притулку та можливості реалізувати себе як драматурга. Два роки він працював у Мангеймському театрі, де відбулася прем’єра його “Розбійників”, але коштів на існування катастрофічно не вистачало, і Шиллер їде на схід Німеччини – до Лейпціга, а потім до Дрездена, звідки, зрештою, перебирається у Веймар, що був тоді центром німецької літератури. У Веймарі жив Гете, знайомство з яким, за оцінкою Шиллера, стало “цілою епохою” у його житті. Гете допоміг Шиллеру отримати місце професора історії в Ієнському університеті, активно впливав на його творче зростання.

Матеріальний стан справ Шиллера, який до цього майже увесь час жив у злиднях, суттєво покращився. Він нарешті зміг розрахуватися з боргами, одружився і навіть отримав від герцога СакенВеймарського дворянське звання. Водночас далося взнаки і фізичне виснаження попередніх років життя: хронічна хвороба (сухоти легень), на яку страждав драматург, чим далі, тим більше загострювалась. Шиллер був надзвичайно мужньою людиною і боровся зі своєю хворобою до останніх днів. “Мені відомий один секрет, як людина може вберегти себе від занепаду, а саме; треба закрити своє серце для слабкості”, – писав Шиллер.

Восени 1804 року хвороба ще більше посилилась. Як лікар, Шиллер знав, що приречений і водночас намагався не втрачати надії. Він говорив друзям: “Я був би щасливий, якби мені вдалося прожити до п’ятдесяти років”. Через два тижні, 9 травня 1805 року, Шиллер помер у віці 45 років. На Веймарському кладовищі на честь великого драматурга звучав знаменитий моцартівський “Реквієм”. Пізніше останки Шиллера були перепоховані поряд з Гете в спільній гробниці у Веймарі.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Фрідріх Шиллер. Віхи життя

Categories: Нові твори

Links