ФІРДОУСІ, Абулькасим


(бл. 940 – 1020 чи 1030)

ФІРДОУСІ, Абулькасим (бл. 940, Тус – 1020 чи 1030, там само) – перський поет.

Фірдуосі народився у м. Тус (історична область Хорасан у Східній Персії), там само і помер. У шедеврі поета – об’ємній епічній поемі “Шах-наме” (букв. “Книга царів”) згадується про його звільнення від податків, про матеріальну скруту, майже голод, яких він зазнав у старості. Придворним поетом Фірдуосі ніколи не був: його прізвища немає поміж одописців, він і сам не вважав себе панегіристом. У зрілому віці взявся закінчити епопею Дакікі, а фактично майже по-новому створив її. Над поемою Фірдуосі працював від двадцяти до тридцяти п’яти років. Наводяться різні дати її закінчення – від 994 до 1010 р. Коли поема була закінчена, вона через кризу Саманідської держави не могла зацікавити когось із державців. Через багато років був створений новий варіант поеми із присвятою державцю Газни – Махмуду: поет, очевидно, хотів обнародувати свою працю й, окрім того, потребував грошей.

Згідно із однією з легенд, у якій ідеться про конфлікт поета і державця, Махмуд надіслав замість обіцяного золота срібло. Ображений автор роздав ці гроші першим зустрічним. Побоюючись гніву султана, Фірдуосі утік із Газни і написав сатиру на Махмуда. На заході Ірану він нібито написав поему на сюжет коранічної повісті “Юсуф і Заліха”, у якій покаявся в оспівуванні


“язичників”. До цього часу і Махмуд уже усвідомив свою провину перед поетом. Він відіслав Фірдуосі дорогі подарунки, але було вже надто пізно: поет помер. Його поховали як єретика-шиїта не на мусульманському кладовищі, а на його землі.

“Шах-наме” – велика за обсягом епопея. Її можна поділити на три частини: міфологічну, героїчну й історичну. Хоча сам автор описує п’ятдесят царювань (звідси й назва праці – “Книга царів”), проте “Шах-наме” не версифікаційна династійна історія, а епічний синтез, єдиний у своєму роді, дивовижний у плані поєднання універсальності та внутрішньої цільності; це зібрання величезної кількості міфологічних переказів та історичних легенд, любовних поем і віршованих літописів, ліричних роздумів і повчань.

Можна виокремити чотири кульмінаційні пункти у розгортанні сюжетів у “Шах-наме”. У міфологічній частині – це епізод повстання коваля Кави; у героїчній – трагедія Сіявуша; у проміжному епізоді – опис утопічної країни брахманів, куди проник Іскандар; в історичній частині – повстання Маздака.

У міфологічній частині показано, як поступово зростає влада людини над девами (дівами) і досягає апогею за владарювання мудрого Джамшида. Проте Джамшид загордився, протиставив себе всій людській спільноті, уявив, що він – центр Всесвіту. Слугування людей Добру Джамшид захотів замінити слугуванням йому, і тут негайно настала відплата. Цар-дракон Заххак знищив його і на тисячу років установив свою владу. Але й під владою Заххака шляхетні люди роблять добро. До таких належать благочестивий Арманак і прозірливий Карманак, котрі щоразу зберігали життя одному із двох юнаків, яких жертвували царю-дракону. Вельможна верхівка пристосувалася до Заххака. Справжня відсіч царю-дракону готується у середовищі простолюду, очолюваному ковалем Кавою. Сцена зіткнення коваля з царем за драматичністю – один із найяскравіших у “Шах-наме” епізодів. Саме Кава-коваль посадив на трон благочестивого Фарідуна. Уся історія царів Ірану, змальована у “Шах-наме”, починається із цього повстання.

У героїчній частині, цій справжній Рустаміаді, ми бачимо, як через те, що брати Тур і Салм підступно вбили Іраджа, розпочинається безперервна кривава битва між нащадками Іраджа і Тура, іранцями і туранцями. Нащадок Іраджа Манучехр відімщає туранцям. Афрасіаб нападає на Іран і знищує його жителів. За справедливу справу своєї вітчизни вступає у боротьбу улюблений народом іранський богатир Рустам. У розпал кровопролитних сутичок з’являється іранський царевич Сіявуш, носій військової честі і шляхетності, людської чистоти. Поет провів його через випробування вогнем, і щасливий кінець додав ще більше блиску образові Сіявуша.

Сіявуш виступає як борець за мирне життя на землі. Він будує міста Сіявушгірд і Гангдіж, його не хвилює особиста доля, але він передчуває, що якщо його вб’ють, то знову спалахне війна між Іраном і Тураном. Передчуття Сіявуша справдилося: він загинув за повелінням Афрасіаба. Рустам мстить за вбитого Сіявуша, і знову розпочинається війна Ірану і Турану. Якщо війни Турану й Ірану до Сіявуша були з обох сторін лише помстою за вбитих царевичів, то в кривавих боях Ірану і Турану після смерті Сіявуша можна вже побачити боротьбу іранських богатирів за встановлення на землі миру. У цьому справжня велич образу Сіявуша і всієї “Шах-наме”.

У легенді про Іскандара кульмінаційний момент – зустріч Іскандара з брахманами. Саме ця легенда лягла в основу чудової соціальної утопії про царство справедливості на землі, про країну всезагальної рівності і праці у поемі “Іскандар-наме” Нізамі. Ця оповідь наводиться у “Шах-наме” безпосередньо перед історичною частиною. Далі справедливість чи несправедливість царів Фірдуосі оцінює мовби під кутом зору саме цієї соціальної утопії: чи піклується цар про благополуччя своїх співвітчизників, про їхні щастя і добробут, а чи він захланний, жадібний і себелюбний.

Кульмінаційний пункт історичної частини – повстання Маздака, яке найорганічніше пов’язане з цією утопією. Описуючи повстання Маздака, поет показує, що народ бореться за своє щастя і рівність, а не просто мріє про утопічне царство бідних брахманів у далеких горах. Повстання під керівництвом Маздака (поч. VI ст.) було масовим народним рухом, яке, поширившись не лише в Ірані, айв Аравії та Вірменії, похитнуло основи Сасанідської державності. Ідеєю цього руху було заперечення багатства і великої власності як найбільшого зла у світі, як виплоду Ахрімана. Фірдуосі конкретно й образно розкрив свою улюблену ідею боротьби Добра та Зла, неминучості перемоги Добра над Злом. Поет, який ставив перед собою завдання художнім словом довести законне право іранських царів на владу, прийшов до висновку, що найвищий закон, найвище Добро – благо народу.

Аналіз “Шах-наме” виявляє перехрещення у поемі двох ліній: одна лінія знаходить своє вираження у панегірику Аллаху і султану на початку епопеї, у послідовному захисті ідеї законного державця, у певній ідеалізації минулого, у проповіді рицарської етики. Друга проявляється в уславленні розуму, в поетизації доісламських народних переказів і легенд, у відтворенні середньовічної соціальної утопії – зображенні країни майнової рівності та справедливості, у співчутливій оповіді про повстання Маздака, у проповіді ідеї “доброго царя” і, нарешті, у структурі поеми: майже дві її третини присвячені не царям, а найпопулярнішому народному герою Рустаму і трагічному образу Сіявуша. Епопея, яка розпочинається панегіричною присвятою султану Махмуду, закінчується гострою сатирою на нього.

Фірдуосі змальовував життєві явища, природу і людину на двох рівнях – зовнішньому і внутрішньому. Зовнішньо у “Шах-наме” подано суто епічне зображення героїв. Тут поет наслідує народний епос. Водночас у “Шах-наме” помітна схильність до драматичного зображення: у чудових, своєрідних діалогах розкривається внутрішній стан героїв.

Українською мовою Фірдуосі перекладали А. Кримський і В. Мисик.

За І. Брагінським



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


ФІРДОУСІ, Абулькасим

Categories: Біографії

Links