Філософська драма “Життя – це сон”

У п’єсі “Життя – це сон” утілені провідні світоглядні та художні принципи й риси бароко. Передовсім це необмежена універсальність, космічні масштаби, якими вільно оперує Кальдерой. Так, змальовуючи жахливе затемнення Сонця (як зловісне віщування, лихий знак), що було якраз у день народження Сехисмундо, пензель художньої уяви драматурга робить воістину грандіозні мазки, призначаючи на роль акторів у цьому космічному спектаклі Сонце, Місяць і Землю:

…Кров ллючи, стялося Сонце

З Місяцем в жахнім двобої.

За бар’єр обравши Землю,

Двоє світичів небесних

Бились, промені схрестивши,

Як на шаблях величезних…

Цього ж дня, що з болю корчивсь,

Жару сонячного повен,

Сехисмундо народився.

І в знаменитих пишних барокових метафорах теж відчуваються якісь космічні виміри: “Видніє карта світу в осіянні, / Адже Земля – це тіло, /Вогонь – то серце, що затріпотіло, /Дихання – вітер, море – біла піна, /1 весь цей хаос бачу я, людина, / (Бо тілом, піною й душі горінням – /Це моря, вітру і Землі створіння)”. Подібне бачення нашої планети знаходимо в прадавніх міфах різних народів світу, наприклад у троянському циклі еллінських міфів, з якими ви ознайомились у восьмому, класі, – згадаймо скаргу ЗемліГеї на те, що люди дряпають її тіло плугами, яка підштовхнула її онука Зевса до розв’язання Троянської війни.

Цікавою є наявність у творі іншої улюбленої метафори бароко – “життя – це театр”, як мовилося, суголосної написові на театрі Шекспіра “Глобус”: “Увесь світ лицедіє”. У Кальдерона читаємо подібну думку: “Хай на сцені у просторім / Цім театрі світовім / Вже в оформленні новім /Розіграється картина, – / Помста Сехисмундосина/Із тріумфом бойовим”.

Часто відзначуване дослідниками прагнення вразити читача, подіяти на аудиторію, підкорити її своєму впливові притаманне мистецтву бароко, відчутне в драмі в тому, що звичайні слова часто замінюються надмірно пишними розгорнутими метафорами. Так, на самому початку твору звертання Росаури до свого коня, яке могло б уміститися в коротку фразу: “Куди ти поспішаєш, мій коню?”, перетворюється на пишний, пафосний монолог: “О гіппогрифеі ярий, / Який примчався вітрові до пари, / Куди на горе наше, / Безлуска рибо і безкрилий пташе, / Мій коню, в шалі тому / По лабі ринту2 плутанім, крутому / Цих скель стрімких і голих / Летиш крізь зарості, немов на сполох?” Причому суто в інформативному плані така заміна абсолютно нічого не дає, це декоративний, “заворожуючий” читача художній прийом, який до того ж уповільнює читання і десь навіть спантеличує його, бо це справжнісінька загадка. Проте це і є виявом поетики бароко.

Сприяє популярності твору Кальдерона й афористичність його мови. Мудрі життєві повчання подані в досконалій формі: “Хто від біди біжить – біду зустріне”; “Що зберігав я, те і змарнував”; “Хто від смерті утікає, той скоріш її знайде”; “Зрадник більше не потрібний в час, коли минула зрада” і т. п. Треба підкреслити й поетичну майстерність Кальдерона. Його вірші довершені, вони є взірцем іспанського віршування. Недаремно ж знаменитий іспанський поет Ф. Г. Лорка захоплювався ними.

Як бачимо, Кальдерон порушував загальнолюдські, “вічні” проблеми: хто така людина в цьому світі? Чи може вона впливати на свою долю? Чи може збезчещена людина вважатися людиною? Чого в людині більше – божественного чи тваринного? Як їй не перетворитися на звіра? Щодо останнього питання, то воно є основним і в XX столітті, коли людство розділилося на тих, хто разом зі своїми приреченими учнями добровільно йшов до побудованих фашистами газових камер, і тих, хто прирікав мільйони собі подібних на вогнища бухенвальдів і хіросім. Хоча всі вони народжені людьми. Отже, Драма Кальдерона є актуальною і нині.

Якось один митець сказав, що видатний іспанець Мігель Сервантес перебуває на небі поряд із престолом самого Бога і донині з лагідною сумною усмішкою чекає, хто ж із людей нарешті посправжньому зрозумієрозгадає його роман “Дон Кіхот”…

Нікарагуанський поет Рубен Даріо так само уявив собі іншого іспанця, їїедро Кальдерона, якому присвятив вірш:

З Ваших слів “життя – це сон”

Бачу я, що доброчинна,

Мудра й знаюча людина

Ви, дон Педро Кальдерон.

Тож, віддавши свій поклон,

Я скажу Вам, як нікому,

Що життя не сон, і тому

Ви кпите звідтіль, мастак,

З тих, хто каже, що це так

В світі нашому малому.

Переклад М. Литвинця

Як зазначалося, мистецтву бароко притаманна схильність до вживання антитези, “поетика контрастів”. У драмі “Життя – це сон” наявна ціла низка стрижневих антитез (утілених переважно в антонімічних парах), які пронизують увесь текст твору: “людина – звір”; “свобода – неволя”; “добро – зло”; “палац – вежа”; “життя – смерть”; “колиска – труна” і т. п. Остання антонімічна пара у творах Кальдерона особливо значуща. Колиска (як символ початку людського життя) і труна (як символ його кінця) є улюбленою емблемою бароко й особливо його драматургії. Так, під час вистав п’єс Кальдерона з одного боку сцени часто виставляли колиску, а з іншого – труну як алегорію життєвого шляху людини (від початку до кінця – від колиски до труни – від “А” до “Я” – від “альфи” до “омеги”).

Наступною рисою драми “Життя – це сон” є вміле використання традицій і здобутків світової літератури й культури, з якою Кальдерон був добре обізнаний. Його Твір інтелектуальним, у ньому вільно обігруються мотиви світової міфології та літератури. Так, слугу, який потонув, бо його викинув у вікно Сехисмундо, Кларін порівнює з персонажем еллінської міфології Ікаром, який упав у море, коли сонце, до якого від надто наблизився, розтопило йому крила, зліплені Дедалом із воску.

Філософська драма “Життя – це сон”