Філологічний аналіз гоголівської гіперболи

Часто для створення комічної ситуації письменник використовує прийом повторення. Даний комічний прийом у творах Гоголя стає живим і ефективним засобом характеристики комічних персонажів. Так, Чичиков, якому необхідно відвідати якнайбільше поміщиків, щоб скупити в них ” Мертві душі “, змушений повторювати нескінченно ту саму прохання, щоб умовити кожного з них здійснити комерційну операцію. Прийом повторення в “Мертвих душах” дозволяє авторові побудувати сюжет добутку так, щоб всі його герої, включаючи самого Чичикова, повністю розкрили перед читачем особливості свого характеру й властиві їм пороки.

Для посилення комічної ситуації Гоголь часто використовує прийом комічного перебільшення, завдяки якому дана ситуація стає гротескною. Наприклад, у повісті “Ніс” розвивається гротескна комічна ситуація; фабула являє собою фантастичну й неймовірну історію, у якій персонаж Ковальов прокидається без власного носа, і всі його подальші дії спрямовані на пошуки пропажі, у той час як ніс вільно розгулює по Невському проспекті.

Як відзначив М. Бахтин, Гоголь “занурює” гротескну фабулу в зовсім “певну”, обрану автором повсякденне середовище, щоб показати, як дане подія “буде здійснювати в згущеній атмосфері ледарства й порожнечі”13. Такий прийом дозволяє авторові повною мірою оголити пороки своїх героїв: злиденність,

безцільність їхнього існування й повна відсутність яких-небудь духовних інтересів.

Необхідно уточнити, що гаданий на перший погляд неймовірним і фантастичним сюжет “Носа” був у часи Гоголя досить розповсюдженим фабульним явищем14. Новим же в цієї “носологии” виявилася реалізована метафора що отделились і “самостійного” носа, що одержала нову несподівану інтерпретацію в психоаналізі літератури, що возникли в Росії в перші десятиліття XX століття15.

Закінчуючи аналіз ролі комічної ситуації в цілому й тім важливому значенні, що вона грає в добутках Н. В. Гоголя, необхідно відзначити, що в більшості випадків будь-яка комічна ситуація є лише допоміжним прийомом, що дозволяє авторові щонайвигідно представити головний об’єкт комічного – комічний характер.

Необхідно відразу уточнити, що не існує заздалегідь певного й установленого комічного характеру. Якщо комічна ситуація обмежена тимчасовими рамками, комічний характер – величина постійна і являє собою якийсь дефект характеру, зовнішності або поводження й нерозривно пов’язаний з тією людиною, що втілює в собі цю рису16. Н. Гартман уважає, що сміх викликають не всякі невдачі людини, а тільки дрібні й що “комізм спочиває на людських слабостях і дріб’язках”17. На думку Г. Бергсона, будь-яка “нееластичність” людини, “ригідність”, “автоматизм”, усякий людський недолік або порок може здатися смішним і бути висміяний. М. Бахтин дає таке визначення комічному характеру: “Комічний характер – це те, що залишається за винятком побуту, за винятком положення; це людина, що смішна своїми рисами. Перша вимога до комічного характеру – відсутність розриву між характером і долею: ця людина зроблена для цієї долі, і навпаки. Так, у Гоголя злиття фабули з долею відбувається повністю”18.

Ще Аристотель затверджував, що комедія зображує людей “гірших, ніж нині існуючі”. Тому для створення комічного характеру необхідно деяке перебільшення дефектів, властивих людині19. Існує кілька типів комічного перебільшення – карикатура, гіпербола й гротеск.

Карикатура, що перебільшує й деформує якусь окрему негативну рису, щоб саме на неї була звернена основна увага читача або глядача, являє собою досить ефективний комічний прийом і із цієї причини часто використовується гумористами й сатириками. Багато персонажів “Мертвих душ” створені за допомогою карикатури: Манилов символізує солодкуватість, Собакевич – брутальність, Плюшкин – жадібність і так далі.

У створенні комічного характеру Гоголь часто використовує як карикатуру, так і гіперболу. Гіпербола, на відміну від карикатури, перебільшує не одну якусь рису в характері героя, а весь комічний персонаж. Так, за допомогою гіперболи гоголівські герої виявляються “сумою” відразу декількох людських пороків, як, приміром, “шановні громадяни” “Миргорода” Іван Іванович і Іван Никифорович. Використовуючи прийом гіперболи, Гоголь у повісті “Як посварився Іван Іванович із Іваном Никифоровичем” висміює не тільки вульгарність, незначність і банальність своїх героїв, але й всю абсурдність миру, у якому вони животіють. В оповіданні про безглузду сварку двох друзів-сусідів Гоголь доходить до гротеску, максимального комічного перебільшення, що часом робить персонажів неправдоподібними й парадоксальними. Але в Гоголя цього не відбувається, тому що письменник уміє представити будь-який неправдоподібний факт як самий реальному й повсякденний, завдяки своєму авторському почуттю міри й такту у використанні комічних засобів.

Часом Гоголь використовує гіперболу як би в жарт, не в сатиричних цілях, а для посилення комізму характеру:

В Івана Никифоровича, напроти того, шаровари в таких широких складках, що якби роздути їх, то в них можна б помістити весь двір з коморами й будовою.

Або, як в “Мертвих душах”, гіпербола використовується автором для осміяння роботи не однієї людини, а “цілого установи”, як прийом “комічної професії”:

Шум від пір’я був великий і походив на те, начебто б кілька возів із хмизом проїжджали ліс, завалений на чверть аршина висохлими листами.

Блискучий філологічний аналіз гоголівської гіперболи зробив А. Білий у своїй останній книзі “Майстерність Гоголя”, що з’явилася результатом тридцятирічних спостережень і міркувань поета над добутками улюбленого класика. Мовою високої прози поет пише: “… у Гоголя гіпербола виступає з берегів повтору, у якому вона породжена, і місцями заповнює весь текст; якщо ритм – вогонь Гоголя; звукопись – лава; те гіпербола – випар усього стильового ландшафту; зі сплетених гіпербол росте зображуваний побут; і він те жахливий, а те – поетичний залежно від роду гіпербол, його строящих”.

Принцип повторення використовується Гоголем і в створенні комічної пари. У добутках сатирика можна знайти як комічні пари зі схожими характеристиками (Бобчинский – Добчинский; дружина й дочка городничего; Іван Іванович і Іван Никифорович; Панас Іванович і Пульхерия Іванівна й т. д.), так і комічні пари із протилежними характеристиками (Пискарев – Пирогов; Подколесин – Кочкарев; Башмачкин до й після смерті). В “Невському проспекті” художник-ідеаліст Пискарев повністю протилежний вульгарному Пирогову, що у своєму банальному пристосовницькому житті виявляється набагато счастливее свого друга, чутливого мрійника й артиста, що наприкінці повести трагічно гине. Пискарев – трагікомічний герой. Так, за допомогою створення протилежної по своїх ознаках персонажной пари, комічний і трагічної одночасно, Гоголь підсилює пафос “Невського проспекту” – зображення “ярмарку марнославства”, суєтності людського існування, нескінченної самітності людини перед особою долі, готової в будь-який момент обернутися до нього своїм виворотом.

Іншим часто використовуваним гоголівським прийомом у створенні комічного характеру є вибір професії персонажа. Відомо, що деякі професії традиційно несуть у собі деякий заряд комічності. Так, у гоголівських повістях часто зустрічаються чиновники, переписувачі, кравці, цирюльники, кухарі, а іноді в цей список попадають і “іноземні громадяни”, як це відбулося “із бляшаних справ майстром” Шиллером і його приятелем, “досить гарним шевцем” Гофманом. Прийом вибору професії персонажа згодом був широко використаний Чеховим, що продовжив цю гоголівську традицію низкою швейцарів, поліцейських, лікарів, учителів і інших професійних категорій.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Філологічний аналіз гоголівської гіперболи