Фета й Тургенєв. Останні роки

Найбільше Фет зближається з Тургенєвим. Перше знайомство Фета з Тургенєвим відбулося в травні 1853 року у Волково. Потім Фет за запрошенням Тургенєва відвідав його маєтку Спасское-Лутовиново, де Тургенєв по урядовому вироку перебував у посиланні. Розмова між ними в Спасском був присвячений головним чином літературним справам і темам. Фет взяв із собою й свої переклади з од Горация. Цими перекладами Тургенєв був найбільше піднесений. Тургенєв редагував і новий збірник оригінальних віршів Фета. Новий збірник віршів Фета вийшов в 1856 році. Коли виходить у світло нове видання віршів Фета, він бере на рік відпустка по службі й використає його не тільки для літературних справ, але й для подорожі за границю

За кордоном Фет був двічі. Перший раз їздив нашвидку – за своєю старшою сестрою Ліною й для розрахунку по справах спадщини матері. Поїздка залишив мало вражень. Другий його подорож за кордон, що відбувся в 1856 році, було більше тривалим, і більше вражаючим. На основі своїх вражень Фет написав більшу статтю закордонних вражень під заголовком “Через границю. Шляхові враження”. Подорожуючи, Фет відвідав Рим, Неаполь, Геную, Ливорно, Париж і інші, знамениті італійські й французькі міста. У Парижі Фет познайомився із сімейством Полини Віардо, що любив Тургенєв. І все-таки подорож за кордон не принесло Фету скільки-небудь стійкої радості. Навпроти,

– за кордоном найбільше він тужив і хандрив

Він майже вже дослужив до чина майора, що повинен був автоматично повернути йому загублене дворянство, але в 1856 році новий цар АлександрII, спеціальним указом установив нові правила ля одержання дворянства відтепер має право на дворянство має не майор, а тільки полковник. “По стані здоров’я очікую, скоріше смерті й дивлюся на шлюб як на річ для мене недосяжну”. Слова Фета про недосяжність шлюбу були сказані Фетом менше ніж за рік до одруженню з Марією Петрівні Боткіній. Марія Петрівна було рідною сестрою Василя Петровича Боткіна, відомого письменника, критика, близького друга Бєлінського, друга й цінителя Фета. Марія Петрівна належала до великої купецької сім’ї

Сім Боткіних була не тільки талановита, але й дружна. Майбутня дружина Фета перебувала в сім’ї на особливому положенні. Брати жили власним життям, старші сестри були видані заміж і мали свої сім’ї, тільки Марія Петрівна залишалася в будинку. Її положення здавалося їй винятково й сильно неї гнітило. Речення Фетом було зроблено, і у відповідь на нього пішло згоду. Було вирішено незабаром же відсвяткувати весілля. Але трапилося так, що Марія Петрівна повинна була, не відкладаючи їхати за кордон – супроводжувати хвору замужнею сестру. Весілля відклали до її повернення. Однак Фет не став чекати повернення нареченої через границі – поїхав за нею сам

Там, у Парижі, відбувся обряд вінчання, і було зігране скромне весілля. Фет женився на Марії Петрівні, не випробовуючи до неї сильного любовного почуття, але по симпатії й по здоровому міркуванні. Такі шлюби часто бувають не менш удалими, ніж шлюби по старості. Шлюб Фета був удалим по самому моральному рахунку. Про Марію Петрівні всі знавшие її говорили тільки добре, тільки з повагою й непідробленою приязню. Марія Петрівна була гарною жінкою утвореною, гарною музиканткою. Вона стала помічницею чоловікові, прив’язана до нього. Це Фет завжди почував і не міг не бути вдячним. До лютого 1860 року у Фета дозріла думка об придбання маєтку. До середини року він здійснює свою думку-мрію. Маєток Степановка, що він купив, перебувало на півдні того ж Мценского повіту Орловської губернії, де було розташовано і його рідний маєток Новоселки.

Це був досить великий хутір, розміром в 200 десятин, розташований у степовій смузі, на голому місці. Тургенєв із цього приводу жартував: “жирний млинець і на ньому дуля”, “замість природи… один простір”. Тут Фет і господарював – протягом сімнадцяти років. Тут він проводив більшу частину року, лише зимою виїжджаючи ненадовго в Москву. Хазяїном Фет був не просто гарним – ревним. Його ревність у сільських працях і пристрої маєтку мала серйозні психологічні обгрунтування: він на ділі повертав собі причетність до класу дворян-поміщиків, усував велику, як йому здавалося, несправедливість стосовно себе.

У Степановке Фет навчив двох селянських дітей грамоті, побудував для селян лікарню. Під час недороду й голоду допомагає селянам грішми й іншими засобами. З 1867 року й протягом десяти років Фет виконував посаду світового судді. До своїх обов’язків ставився серйозно й відповідально. Останні роки життя. Останні роки життя Фета відзначені новим, несподіваним і найвищим зльотом його Творчості. В 1877 році Фет продає старий маєток, Степановку, і купує нове – Воробьевку. Маєток це розташовано в Курській губернії, на ріці Тускари. Вийшло так, що й у Воробьевке Фет незмінно, всі дні й годинники, зайнятий роботою

Поетичною й розумовою роботою. Як би не була важлива для Фета перекладацькі праці, самою більшою подією в останні роки його життя був вихід збірників його оригінальних віршів – “Вечірні вогні”. Вірші вражають, насамперед, глибиною й мудрістю. Це одночасно світлі й трагичние роздуму поета. Такий, наприклад, вірша “Смерть”, “Незначність”, “Не тим, Господь, могутній, незбагненний…”. Останній вірш – слава людині, слава вічному вогню духу, що живе в людині. В “Вечірніх вогнях”, як і у всій поезії Фета, багато віршів про любов. Прекрасних, неповторних і незабутніх віршів. Одне з них “Олександрі Львівні Бржеской”. Видне місце в пізньої лірики Фета займає Природа. У його віршах вона завжди тісно связанна з людиною. У пізнього Фета природа допомагає вирішувати загадки, таємниці людського буття. Через природу Фет осягає найтоншу психологічну правду про людину. Під кінець життя Фет став багатою людиною. Указом імператора Олександра II йому повернули дворянське достоїнство й настільки бажану для нього прізвище Шеншин.

Його п’ятдесятилітній літературний ювілей в 1889 році був відзначений урочисто, пишно й цілком офіційно. Новим імператором Олександром III еему було подароване звання старшого рангу – камергер. Фет умер 21 листопада 1892 року, не доживши двох днів до семидесятидвухлетия. Обставини його смерті такі. Ранком 21 листопада хворий, але колишній ще на ногах Фет зненацька побажав шампанського. Дружина, Марія Петрівна, нагадала, що доктор цього не дозволив. Фет став наполягати, щоб вона негайно поїхала до доктора за дозволом. Поки запрягали коней, Фет хвилювався й квапив: ” чиНезабаром?” Марії Петрівні на прощання сказав: “Ну, відправляйся ж, ненька, так вертайся скоріше”. Після від’їзду дружини він сказав секретарці: “Пойдемте, я вам продиктую”. – “Лист?” – запитала вона. – “Ні”. Під його диктування секретарка написало вгорі аркуша: “Не розумію свідомого збільшення неминучих страждань. Добровільно йду до неминучого”. Під цим сам Фет підписався: “21 листопада, Фет (Шеншин)”. На столі в нього лежав сталевий разрезальний ножик у вигляді стилета. Фет взяв його.

Стривожена секретарка вирвала. Тоді Фет, не відмовившись від думки про самогубство, відправився в їдальню, де в шифоньєрці зберігалися столові ножі. Він намагався відкрити шифоньєрку, але безуспішно. Раптом, часто задихавши, широко розкривши ока, воно впав на стілець. Так до нього прийшла смерть. Через три дні, 24 листопада, відбувся обряд відспівування. Отпевали в університетській церкві. Потім труна з тілом Фета відвезли в Село Клейменово Мценсконо повіту Орловської губернії, родовий маєток Шеншиних.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Фета й Тургенєв. Останні роки