ФЕОКРІТ

(бл. 315 – бл. 250 pp. до н. е.)

ФЕОКРІТ (бл. 315 – бл. 250 pp. до н. е.) – давньогрецький поет.

Феокріт народився у Сіракузах, про його життя ми майже нічого не знаємо. Жив на острові Косі, де познайомився з відомими тоді поетами Леонідом, Філетом та Асклепіадом, вплив котрих пізніше позначився на його поезії. Потім переїхав в Александрію, був близький до Птолемея II Філадельфа.

В александрійську лірику Феокріта увійшов як засновник і найвидатніший представник буколічної (із гр. “буколос” – пастух корів, волопас), пастушої поезії, або еклоги (у римській поезії – пасторалі). Розвиток буколічної поезії породив специфічний жанр ідилії. Ідилію розуміли як невелику поему (до сотні рядків) зі специфічним змістом, у якій зображується затишна екзотична природа, головними героями стають переважно наївні, мирні – найчастіше – закохані пастухи та пастушки.

Феокріт написав чимало творів, але до нашого часу збереглася лише збірка із 30 ідилій і 26 епіграм, в останні часи знайдено ще кілька фрагментів. Ідилії різноманітні за своїм змістом, тому їх поділяють на буколічні, похвальні, епілії, невеликі пастуші сценки – міми.

Головними героями Феокріта, окрім міфологічних персонажів, є представники різних, зазвичай середніх і нижчих, верств населення – рибалки, домогосподарки, старі кумасі, пастухи, женці. Тобто його ліричні герої – це

маленькі люди, кинуті напризволяще безжальною державною машиною. Де їм знайти тихий притулок і розраду? І Феокріт запрошує їх на вмиротворююче лоно природи, від якої вони давно вже відірвані. Найбільшу його прихильність завойовують пастухи, які стають для поета символом гармонійного єднання людини та природного світу. Феокріт ідеалізує пастухів, ніколи не згадуючи про їхню нелегку працю. Вони зображуються безтурботними й безжурними, їхні улюблені заняття – це неспішна дружня розмова, мрії про кохання і пісні. Показовою є пісня пастуха з ідилії “Тирсіс” про нещасну долю закоханого Дафніса:

Музи, пастушу почніть, знов, любії,

Пісню пастушу! Тирсіс я, з Етни-гори, і це –

Втішная Тирсіса пісня.

Де ж ви були, коли Дафніс конав,

Де були ви, о німфи?..

Першим прибути Гермес поспішив з гори:

“Дафнісе! – мовив, –

Хто так тебе виснажа, так, хороший мій,

Мучить коханням?”

Всі вівчарі, козарі поприходили, чередники всі.

Всі про лихую причину питалися.

Був і Пріап там…

Мовив так: “Гинеш чому це ти, Дафнісе?

Дівчина ж біга Скрізь по криницях усіх,

По гаях тебе темних шукає,

Бігає… Ах, бідолашний коханцю,

Ти розуму збувся.

Був ти воловий пастух – на козиного

Враз перевівся”.

Музи, пастушу почніть, знову, любії,

Пісню пастушу!

(Тут і далі пер. Ф. Самоненка)

Твори Феокріта досить реалістичні, хоча цей реалізм інколи грубуватий, оспівувані ним герої мають прозаїчні та маловитончені почуття, про що свідчить і їхня звичайна розмовна, інколи лайлива мова. Найскладнішим характером серед них вирізняється молода жінка з ідилії “Чарівниця”. Зраджена коханим, вона різними засобами, навіть удаючись до ворожби та чаклунства, даремно намагається повернути його. У цій героїні поет розкриває велику гаму найсуперечливіших почуттів.

Значне місце в ідиліях Феокріта належить окремим невеликим, але барвистим замальовкам природи. Сумирна тиша полів, теплі сонячні промені, що падають на галявини чи луки, жебоніння струмка в лісі, спокійний берег моря відразу надають ідилії заспокійливої тональності. Поет завжди згадує якісь дрібні деталі природи – траву, навколишню рослинність, повзаючих комах, пташок у небі, різні природні кольори, звуки та запахи, намагаючись огорнути читача приємними спогадами, нагадати йому про втрачений рай і закликати повернутися до нього. У віршах Феокріта наводяться десятки назв квітів, дерев, рослин, птахів, звірів, комах тощо. Ось уривок з ідилії “Фалісії”:

Густо ряснії кивали нам чолами –

З верхніх просторів –

Осокори та в’язина, а близько

Священна волога

З захисту Німф, – із печери, –

Дзюркочучи, струменем бігла.

Чорні від сонця цикади у затінку,

Поміж галуззям,

З дзиготом дбали про працю,

Десь кумкала жабка зелена,

Здалеку чути: в ожині, в гущавині…

Дзвінко співали

Жайворон в небі й коноплик, журилася

Горлиця ніжна.

Бджоли навколо джерел метушилися

Жовто-червоні,

Пахло жнивами усюди й невбогими,

Осінню пахло.

Яблук та груш і до наших до ніг саме

Й просто під боки

З дерева сила котилась силенна…

Низько додолу

Віття саме і звисало, обтяжене сливами дуже…

Проте часом у цю тишу та незайманий світ природи вривається бурхливе життя міста, відгомін соціальних незгод і потрясінь. В окремих ідиліях Феокріта, навіть прославляючи імператора, пише про минущість його багатств, протиставляючи їм невмирущі моральні цінності пастуха.

Стиль мініатюр поета досить складний. Він зображує життя наївно і водночас витончено-манірно, інколи з відтінком легкої іронії. Ф. властиве надмірне захоплення деталями, що ними сам поет милується. До наших днів дійшла коротка епічна поема “Кіклоп”, у якій Поліфем закохується в німфу Галатею. Майстерність Феокріта полягає в тому, що він примушує цього наївного, неосвіченого та смішного і брутального велетня перетворитися під впливом кохання на зворушливо-ніжного і доброзичливого кавалера. До того ж, змінюється сама мова героя. Не можна стримати посмішки, коли він починає говорити придворною галантною мовою сучасників поета з її примхливими метафорами та пишними зворотами. Подібне жалісно-доброзичливе зображення кіклопа робить його образ надзвичайно зворушливим, сучасним і зрозумілим. Не кажучи вже про те, що образ його цілком дегероїзується і нічим не нагадує того страшного велета-людожера, з яким зустрічався Одіссей.

Феокріт тонко використовував найрізноманітніші літературні прийоми. Легкий невимушений діалог, у якому чітко вимальовувалися характери героїв, змінюється ліричною піснею культового, драматичного, агоністичного чи жартівливого змісту, описи краєвиду – зображенням внутрішнього стану героя тощо. Своєрідність поетичної манери Феокріта полягає у відсутності загалом поширених в античній ліриці й епосі епітетів, серед описів природи переважають лише мирні і тихі картини.

Послідовниками Феокріта в грецькій літературі називають поетів II ст. до н. є. Мосха із Сицилії та Біона з міста Смірни, але нам відома лише незначна частина їхньої спадщини.

Українською мовою твори Феокріта перекладали А. Цісик, Ф. Самоненко, А. Содомора.

В. Пащенко, Н. Пащенко

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
ФЕОКРІТ